Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що анексії Криму не було, а було «возз'єднання за усіма нормами міжнародного права». Це і є реакція Кремля на заяву американського президента Джозефа Байдена, який відзначив, що його країна «ніколи не визнає цілеспрямовану анексію півострова Росією». Але в Москві навіть і дискутувати про це не збираються - тому що немає предмету дискусії. Немає анексії. І окупації теж немає.
Спростовувати слова Пєскова немає потреби. Росія не раз визнавала на міжнародному рівні територіальну цілісність України, а на момент анексії півострову в Росії діяло законодавство, яке віддавало пріоритет міжнародним зобов'язанням країни перед її внутрішніми законами. Російське законодавство виключало приєднання до країни частини території будь-якої держави. Росія формально приєднувала два «незалежних суб'єкти». Однак питання про «незалежність» Криму і Севастополя ухвалювали органи влади, які не були уповноважені на такі зміни згідно із діючим на той момент законодавством України та Автономної Республіки Крим. У жителів Криму і Севастополя теж не запитали, чи хочуть вони жити у «незалежних державах», а відразу ж провели фейковий «референдум» про приєднання «держав» до Росії. Все це виглядає, звичайно ж, безглуздою правовою комедією. Якщо рішення про незалежність Севастополя могла ухвалити міськрада на чолі з вигукнутим на площі «народним мером», звичайним злодійкуватим пройдисвітом, так чому не можна ухвалити рішення про «незалежність» Воронежа або Новосибірська? Чим ці міста відрізняються від Севастополю? І якщо рішення про незалежність Криму могла ухвалити Верховна Рада автономії, чому ж Росія відмовила у такому ж праві парламенту Чечні? Чим чеченці відрізняються від кримчан?
Але це - безглузді питання, які просто нагадують про те, що у Кремлі готові порушувати міжнародне право і закони Росії тоді, коли це вигідно Путіну і злочинному оточенню російського правителя. Крим залишається для Путіна «сакральною ідеєю», яка допомагає обґрунтовувати його право на вічну владу. Тому не треба себе обманювати - поки Путін у Кремлі і поки путінізм у головах росіян, Росія ні з ким не буде вести дискусій про майбутнє півострову. Для Путіна це питання дійсно є закритим - на які б жертви йому не довелося піти заради утримання контролю над Кримом. Espreso.tv

Міністр закордонних справ Словаччини Іван Корчок вибачається перед Україною за дивний жарт свого прем'єр-міністра Ігоря Матовича, який заявив в одному з радіоінтерв'ю, що «пообіцяв» Кремлю українське Закарпаття в обмін на поставки російської вакцини «Спутнік V». Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба радить словацькому прем'єру обмінювати регіони його власної країни. Що й казати, дивний гумор! Але показовий.
Він нагадує нам, що буває, коли до влади приходять популісти. Коли партія Ігоря Матовича перемогла на парламентських виборах у Словаччині, його називали «словацьким Зеленським» - така ж «проста людина», яка бореться зі старими політиками і є готовою захищати інтереси простих словаків. Ну так і Матович жартує так, як «проста людина», як можуть пожартувати на вулиці або на базарі. Було Закарпаття частиною довоєнної Чехословаччини? Було. Прийшла туди Червона Армія і передала регіон СРСР? Передала. Росія - спадкоємиця Радянського Союзу? Спадкоємиця. Україна тут до чого? Чого ображатися, ми ж друзі. А те, що сучасна Словаччина і довоєнна Чехословаччина - це різні держави і Закарпаття ніколи, навіть до війни ніякого відношення до Словаччини не мало, було окремою територіальною одиницею у складі Чехословаччини, так про це не думають ані на базарі, ані у кабінеті прем'єр-міністра Словаччини. Смішно? Еге ж. "95 квартал".
Матович тому і «словацький Зеленський», що він абсолютно не розуміє відповідальності політика, тим більше керівника держави за власні слова. Але хіба не цим відрізняється «справжній», український Зеленський, хіба не цим грішать його соратники. Популісти ставляться до слів просто як до засобу залучення і обдурення власного невибагливого електорату, це є давно відомим, це технологія така. А червоніти за їхній інфантилізм доводиться всім нам.
Так що не варто ображатися на прем'єр-міністра Словаччини. Краще подивитися у люстро. Espreso.tv

Заступник глави адміністрації президента Росії Дмитро Козак заявив, що в українського керівництва «не існує ніякого мирного плану» щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Ці слова головного російського переговірника на українському напрямку значно відрізняються від тверджень представників українського керівництва, серед яких і президент країни Володимир Зеленський.
У Києві наголошують, що Німеччина і Франція підготували власні пропозиції щодо виконання Мінських угод - це і є новий «мирний план», Україна внесла до цього плану свої уточнення - і тепер пропозиції спрямовані Росії і інші учасники «нормандського формату» очікують на її реакцію.
У викладі Козака все виглядає з точністю до навпаки. Представники Німеччини і Франції зробили спробу погодити компромісний проект рекомендацій для ТКГ. У Росії цей проект розцінили як «надмірно компромісний», підготували свої уточнення і запропонували Україні виступити зі своїми. А у Києві мовчать.
Тобто у Києві вважають, що мирний план на столі у Москві і на нього має відреагувати Путін, а у Москві вважають, що мирний план на столі у Києві і на нього має відреагувати Зеленський. Що це означає?
Це означає тільки те, що Козак отримав завдання тягнути час до закінчення перебування Володимира Зеленського на посаді президента України. Рівно те ж саме до закінчення перебування Петра Порошенка на посаді президента України робили Гризлов або Сурков. Якщо президент України не готовий до беззастережної капітуляції - він нікому у Кремлі не цікавий, це потрібно просто зрозуміти. До того ж зараз з'являється додаткова опція - можна тягнути час до зміни федерального канцлера Німеччини. Адже Ангела Меркель йде з політики вже цієї осені і у Кремлі цілком можуть хотіти подивитися, як швидко її наступник увійде в курс проблем на українському напрямку і наскільки цікавим для нього буде «нормандський формат».
Так що ніякого «нормандського саміту» найближчим часом не буде. А буде - якщо врахувати не тільки заяву Дмитра Козака, а й відверті погрози Марії Захарової на адресу України у зв'язку зі стратегією деокупації Криму - швидше загострення ситуації.
До цього і потрібно готуватися.

Після визнання американським президентом Джозефом Байденом того, що президент Російської Федерації Володимир Путін є вбивцею, у відносинах між США і Росією і - ширше - між Росією і цивілізованим світом починається новий етап. Етап, коли речі будуть називати своїми іменами, а конфронтація з принципових питань виглядає неминучою. І в Москві, між іншим, визнали це, негайно викликали свого посла з Вашингтону.
Для України це означає перш за все те, що прагнення нашої країни до відновлення територіальної цілісності і протистояння російської агресії отримає новий імпульс, новий рівень підтримки і у Сполучених Штатах, і у інших західних країнах. Питання в тому, наскільки наша держава буде відповідати цьому новому рівню. Наскільки президент України відповідає тому виклику, перед яким опинилася наша країна на тлі цієї нової американсько-російської конфронтації. Наскільки є розуміння того, що тепер з Путіним не вдасться домовитися взагалі ні про що, більш того - російський президент цілком здатний прагнути до ескалації, щоб продемонструвати американцям свої можливості. Що доведеться боротися з олігархами насправді, а не у відеозверненнях. Що доведеться розбиратися з тими, хто брав участь у втручанні в американські вибори. Що доведеться очищати українську владу від тих, хто працює на Москву і від тих, хто їй співчуває. Що доведеться погодитися з необхідністю об'єднання патріотичних сил - навіть якщо таке об'єднання огидно самій логіці войовничого популізму.
Це і є головні завдання української влади на найближчий період - зрозуміло, окрім боротьби з пандемією, крахом економіки і іншими нашими проблемами. Але без вирішення цих завдань, без підтримки цивілізованого світу Українській державі просто не вижити.

Голова російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров заявив, що відповіддю Росії і Китаю на санкції Заходу може стати відмова від використання західних платіжних систем і перехід на розрахунки у національних валютах. «Потрібно відходити від використання контрольованих Заходом міжнародних платіжних систем» - підкреслив Лавров. Він звинуватив західні країни в тому, що коли вони «зустрічають ввічливу відсіч, то переходять до санкцій» і закликав створити коаліцію країн, які будуть цим санкціям протистояти.
Так що поки ми обговорюємо, як вплинуть на Росію ті чи інші санкції західних країн, у Кремлі свідомо готуються до міжнародної ізоляції. Можливо, Путіна надихає приклад Ірану. Після запроваджння західних санкцій ця країна виявилася відключеною від міжнародних розрахункових систем, в ній не приймаються кредитні карти - але це не завадило зміцненню режиму аятол. Тому що цей режим, як і режим Володимира Путіна, спирається на силу, а не на SWIFT. І у Кремлі тепер хочуть зробити все, щоб ніякі західні санкції не завадили посилювати російський авторитаризм.
Навіщо це потрібно російському керівництву, пояснює все той же Сергій Лавров. Він звинувачує Захід у прагненні «підірвати сформовану за підсумками Другої Світової війни ООНоцентричну архітектуру і підмінити її так званим порядком, заснованим на правилах». Простіше кажучи - Кремль обурює той факт, що після краху комунізму у цивілізованому світі очікують від Росії поваги до загальнолюдських цінностей і міжнародним правом, а не поведінки гопника з великої дороги за радянським зразком.
Але Путіна і його соратників надихає саме радянський приклад. І заради того, щоб зберегти владу, Кремль готовий погодитися навіть з роллю китайського сателіта - як інакше пояснити заклики до Китаю діяти спільно? Адже зрозуміло - якщо тверезо подивитися на рівень розвитку китайської і російської економік - що такі спільні дії приведуть до перетворення Росії на один з китайських районів.
Важливо тільки, щоб продовженням цього району не стала Україна.