«Газпром» проиграл в Германии | Виталий Портников

Долгожданный визит Владимира Зеленского в Соединенные Штаты, по сути, завершен. Из главы государства Зеленский на несколько дней переквалифицируется в туриста, который будет наслаждаться Калифорнией и рассказывать согражданам басни о гигантских инвестициях передовых компаний мира в украинскую экономику. А потом Зеленский вернется – и тут-то мы начнем понимать, какими были реальные результаты визита. Потому что эти реальные результаты, конечно же, зависят от поступков, а не от заявлений Зеленского.
Впрочем, и тут я бы не обольщался. Мы не можем знать, правильно ли Зеленский интерпретировал сигналы Байдена во время переговоров, смогло ли понять эти сигналы его ближайшее окружение и как его представители объяснят эти сигналы главе государства. Никогда не нужно забывать, что мы имеем дело с людьми, понимание которыми политических процессов стремится к нулю. И обольщаться относительно большого внимания к Украине и доверия действующей американской администрации к Зеленскому я тоже не стал бы. Потому что если бы это внимание и доверие было бы, то Джозеф Байден встретился бы с Владимиром Зеленским не после, а до своей встречи с Владимиром Путиным. И не после, а до своих переговоров с Ангелой Меркель по «Северному потоку-2». Зеленского не ставили бы в известность уже после согласования решений. С ним говорили бы о том, какими эти решения должны быть.
Но если происходит иначе, остается радоваться декларациям. Гарантии энергетической безопасности  в случае, если Россия откажется заключать новый транзитный контракт? Новые санкции? Но это примерно то же самое, что санкции после оккупации Крыма. Не проще ли было заблокировать достройку «Северного потока-2»? Предложение участвовать в нормандском урегулировании? Так американцы в нем уже участвовали – при Обаме. Виктория Нуланд постоянно встречалась с Сурковым, а сейчас может встречаться с Козаком. Что с того, если Кремль в этом урегулировании не участвует? Обещание Киева разблокировать конкурс на избрание главы Специализированной антикоррупционной прокуратуры? Это вообще позор, если серьезно –  что в Белом доме от нас требуют работы наших собственных институций. Но, с другой стороны, у нас же уже был вполне действовавший глава прокуратуры – и что? Все эти структуры –любимая игрушка Запада в ситуации, когда не работают настоящие институции, когда нет честного суда и в обществе правят клановые интересы. Как все это эффективно на самом деле, можно хорошо понять по Афганистану. Мы недалеко ушли, просто в роли наших «талибов» выступает не внутренний, а внешний враг – Кремль.
Означает ли это, что я не вижу позитивного результата в этом визите? Конечно вижу. Позитив в том, что этот визит вообще состоялся – на фоне афганского кризиса, ослабления интереса к российско-украинскому конфликту и тому ироничному отношению, которое вызывает Украина у ведущих игроков после выборов 2019 года. Увы – понимает это Зеленский и понимают ли это его сторонники или нет – но если после Майдана и начала войны украинец в глазах окружающего мира выглядел героем драмы, то сейчас он выглядит персонажем из анекдота.
И изменить это отношение к нам не сможет никакой Байден. Это можем сделать только мы сами.

У Кремлі націлилися на Херсон? | Віталій Портников

Замах на Шефіра: 90-і повернулися | Віталій Портников

Хто ж «злив» вагнерівців? | Віталій Портников

Хто ж після Меркель? Підсумки | Віталій Портников

Відставка Дмитра Разумкова з посади голови українського парламенту є цікавою навіть не розколом у популістської команді, яка брала участь у здійсненні олігархічного проекту “Слуга народу”. І не особистим конфліктом Зеленського і Разумкова або Разумкова і Єрмака
Ця відставка демонструє, що президента Зеленського і його офшорне оточення не влаштовує навіть декорація парламентаризму, яку намагався забезпечити Разумков.  Навіть видимість процедури, яка була важливою спікеру просто для збереження обличчя.  Тому що після появи “монобільшості” у Верховній Раді парламент - давно вже не парламент.  З Разумковим або без нього.
 Але Зеленського і його соратників дратувала навіть видимість парламентаризму.  Навіть те, що спікер намагався думати про власне майбутнє в той час, як випадкові люди при владі намагаються щосили експлуатувати поточний момент.  Разумков став жертвою саме цього невгамовного бажання президента і його оточення якнайшвидше  знищити інституції Української держави, а значить - саму державу.
 І цим своїм бажанням Зеленський нагадує раннього Лукашенка. Спікери Верховної Ради Білорусі, яким довелося працювати із президентом-популістом, теж не були його ворогами.  Ці радянські у недавньому минулому політики намагалися просто працювати за правилами. А Лукашенку начхати було на будь-які правила.  Йому потрібна була вся влада.  Всі гроші. Його єдиною державною інституцією були силовики - що і довів недавній розгін білоруських протестів.  І він розігнав парламент і замінив його безглуздою декорацією.  Настала справжня диктатура.
Україна з 2019 року розвивається за тим самим огидним сценарієм - сценарієм захоплення держави, знищення її інституцій, узурпації влади.  Але є одне але".
Лукашенко творив свій білоруський кошмар на російські гроші.  Саме вони - а не тільки дурість і інфантильність білорусів - були фундаментом його режиму.  У розпорядженні Зеленського є дурість і інфантильність українців, але ось тільки грошей немає.  Захід не буде фінансувати провінційний авторитаризм пройдисвітів.  Росія дасть гроші тільки у тому випадку, якщо Зеленський покладе Україну до ніг Путіна - а ніякої можливості зробити цього у нього немає. Суспільство не допустить, та й олігархи разом із оточенням Зеленського впевнені, що “Техас повинні грабувати техасці”, а не приїжджі з Москви або Петербургу.
Тоді що ж буде?  Не буде узурпації?  Буде, ще й як буде.  Буде узурпація і буде крах - як і у 2014 році Українська держава разом з її економікою, соціальною сферою та безпекою обрушиться прямо на голови здивованих українців.  Сила удару буде значною.  Помітять всі, навіть найбагатші і навіть найобмеженіші.  Всі, крім Зеленського - але його думка вже нікого не буде на той час цікавити.
Це і буде те щеплення від популізму і авторитаризму, на яке ми заслужили.

Навіщо Медведєв принижує Зеленського | Віталій Портников

Секретарю РНБО Данілову здається, що за логікою парламентсько-президентської республіки президента треба обирати у парламенті. Звісно, так! А ще за логікою парламентсько-президентської - та й будь-якої республіки - президенту не треба давати можливостей узурпувати владу!

За день до чергової річниці Голодомору - одного з найбільших етнічних чищень в історії Європи - президент України, до того ж людина єврейського походження = а євреїв зневажали і знищували саме за етнічною ознакою, через губу кидає у прямому ефірі «циган і ведмедів не викликав».
У будь-якій цивілізованій країні такий пасаж вже призвів би до скандалу й до краху політика, який дозволяє собі у такій тональності й таких словах відгукуватися про власних громадян. Але тільки не у нас - що ще раз нагадує, на якій світовій відстані ми ще знаходимося від цивілізованого світу. Хоча, я все ж таки, сподіваюсь, що не всі. Що таких образливих слів на адресу певних національностей ми чути у майбутньому не будемо.
Мешканці України ромського походження, пане Зеленський, сплять вічним сном поруч з нашими з вами співвітчизниками у Бабиному яру й тисячах ярів по Україні і всій Європі. Не варто відроджувати нацистський підхід до «дегенеративних народів», навіть здуру чи жартома. Адже ви й ваші родичі ризикують стати першими жертвами відродження такого підходу. Так що раджу хоча б вибачитись за необачливі блюзнірські слова.
А поки ми чекатимемо таких вибачень, хочу й сам вибачитись перед ромами - і як громадянин України, і як єврей. Повірте, не кожен з нас - Зеленський.

Путін: нема куди відступати | Віталій Портников
https://youtu.be/mV0_S6aozO0

Байден требует отстать от Украины | Виталий Портников
https://youtu.be/A_mo-AM2tYY