Эпидемия нового короновируса в Украине только ускорила приход реванша, его готовность продемонстрировать свою силу и готовность расправиться с каждым, кто защищал страну от криминального режима Януковича и российской агрессии. Об этом реванше предупреждали в 2019 году, когда украинцы на президентских и парламентских выборах голосовали за Владимира Зеленского и партию «Слуга народа». В этот реванш не хотели верить те участники Майдана, которые поддержали нового президента, были его сторонниками и агитаторами, стали депутатами, министрами, чиновниками.
Теперь по статьям, по которым обвиняют Татьяну Черновол, могут прийти к каждому из них. Сегодня – к Черновол. Завтра – к Авакову. На следующий день – к любому из депутатов от партии «Слуга народа», участвовавшему в Майдане. Ну и потом – к любому из избирателей этой партии. Перед реваншем все равны.
Владимир Зеленский – вовсе не глава этого реванша. Он – орудие реванша. Реваншистам был нужен  слабый и некомпетентный президент, который не помешает им сформировать кадровую вертикаль и начать наступление на Украину, организовать тот самый «гражданский конфликт», о котором мечтает Владимир Путин, столкнуть власть и общество, облегчить Кремлю оккупацию новых украинских земель. Ведь нужно же чем-то отвлечь россиян в период экономического кризиса. Почему не войной в Украине.
Короновирус отбросил Украину и весь остальной мир в начало ХХ века, эпоху беспомощности перед эпидемией. А сегодняшний обыск у Татьяны Черновол отбросил Украину в 2010 год, время беспомощности украинского общества перед криминальным режимом Виктора Януковича.
Мы опять в прошлом. Espreso.tv

Если бы сейчас в Украине не было бы эпидемии короновируса, граждане не находились бы на карантине и не следили бы за статистикой заболеваемости, главной новостью страны стал бы, вне всякого сомнения, пожар в зоне отчуждения на Чернобыльской АЭС. Уже неделю ликвидацией этого пожара занимаются силы Государственной службы чрезвычайных ситуаций, говорят о повышении радиационного фона. И если исполняющий обязанностей председателя Государственной экологической инспекции Украины Егор Фирсов призывает не паниковать и утверждает, что радициационный фон в Киеве остается в норме, то экологи напоминают об опасности разрастания пожара и о возможности попадания в атмосферу радиационно загрязненных частиц из потревоженной пожарищем почвы.
Если появлению короновирусной инфекции в Украине помешать было не так просто – хотя, возможно, более эффективная обсервация возвращавшихся из-за границы украинцев уменьшила бы количество заразившихся – то пожары в зоне ЧАЭС – дело рук человека, причем конкретного человека. Траву неподалеку от зоны отчуждения поджег «для забавы» житель близлежащего села. Еще одно возгорание произошло в месте скопления машин, пассажиры которых в период эпидемии отправились из Киева на пикник. И теперь жителям Киева и близлежащих населенных пунктов приходится наблюдать за результатами забавы и отдыха: загрязненность воздуха (к счастью не радиационная) в украинской столице по утрам значительно превышает норму, ощущается запах гари, словом – привычная ситуация жизни рядом с поджогом.
Лесные пожары сейчас, впрочем, происходят не только в зоне отчуждения, но и по всей стране. Причина банальна – поджоги травы после бесснежной зимы, когда сухая почва становится естественным распространителем бедствия. Поджигатели не могут рационально объяснить свои действия – кто-то просто забавляется, как организатор поджога рядом с ЧАЭС, кто-то соблюдает «традиции», кто-то верит, что после поджога будут лучше расти травы. Но, какими бы ни были мотивы, ущерб для здоровья людей огромен, а в ситуации с пожаром в зоне отчуждения он угрожает экологической ситуации в карантинном Киеве.
И вот что интересно: за отсутствие маски в период карантина вас могут оштрафовать на 17 000 гривен, а за поджог леса – на сумму от 175 до 1700 гривен. Уровень ответственности даже смешно сравнивать и об этом постоянно говорят активисты-экологи. Возможно, сейчас, когда благодаря американскому телесериалу о Чернобыле вновь вспомнили во всем мире и о пожаре в зоне отчуждения сообщают не только украинские, но и западные медиа, к их доводам прислушаются. Иначе пожары – учитывая изменившийся климат – будут продолжаться и усиливаться каждую весну и осень. И рано или поздно радиация придет в Киев или Гомель. Belsat.eu

Следственный комитет Российской Федерации возбудил уголовное дело против муниципальных чиновников чешской столицы, принявших решение о переносе памятника советскому маршалу Ивану Коневу. Дело появилось не просто так. С предложением о начале расследования к коллегам обратился министр обороны России Сергей Шойгу. Одновременно министр обратился к своему чешскому коллеге Любомиру Метнару с просьбой передать России демонтированную статую Конева. И уже получил отказ по одной простой причине. Демонтированный памятник не является собственностью Министерства обороны Чехии. Только местное самоуправление может принять решение о том, где ему находиться. Если оно решает, что место памятника – не на площади, а в музее, то так тому и быть.
Однако сама реакция Шойгу свидетельствует, в каком королевстве кривых зеркал живут московские чиновники. Эти люди даже и не догадываются, что у местного самоуправления может быть своя позиция по поводу памятников, а у президента Чехии Земана, пресс-секретарь которого осудил демонтаж памятника Коневу – своя. И что монумент может не принадлежать государству.
Россия не впервые участвует в «войне памятников». Отличный пример – история с так называемым «Бронзовым солдатом». В 2007 году российское руководство активно протестовало против перезахоронения военнослужащих и переноса памятника советским солдатам из центра Таллина на военное кладбище. Перезахоронение было использовано для дестабилизации ситуации в Эстонии. И, кстати, в этой стране ситуация была диаметрально противоположной той, что мы наблюдаем в Праге. Вопрос о военных захоронениях находился в компетенции как раз министра обороны (как, впрочем, и в Чехии, просто монумент Конева – памятник, а не могила). Но против переноса памятника и могил под ним выступала мэрия эстонской столицы. И тогда в Москве как раз активно поддерживали местное самоуправление  и утверждали, что центральные власти не должны вмешиваться в его полномочия. А сейчас, как видим, все происходит с точностью до наоборот.
За каждой такой ситуацией – стремление Кремля заставить другие страны принять российскую – а если быть точным – советскую версию истории. Маршал Иван Конев, вне всякого сомнения, важная фигура в истории Второй Мировой войны. Но после ее окончания именно этот человек руководил подавлением антикоммунистического восстания в Венгрии и посещал Прагу накануне советской оккупации Чехословакии. Для чехов, которые пережили эту оккупацию, памятник Коневу стал символом не освобождения Праги, а советского вторжения и расправы над «пражской весной». Но в Москве не хотят об этом помнить.
Захоронение солдат в центре Таллинна было напоминанием не только о боях в Эстонии во время Второй Мировой войны, но и том, что после войны продолжилась советская оккупация Эстонии – одна из самых черных страниц в истории эстонского народа. Решение перенести прах воинов на военное кладбище было и данью уважения их памяти, и нежеланием сохранять в центре столицы монумент, который для многих стал напоминанием об оккупации, репрессиях, гибели родственников и друзей в Сибири. Но в путинской России не признают самого факта оккупации Эстонии.
Именно нежелание считаться с историей привело к тому, что память о победе во Второй Мировой войне выродилась в путинской России в «победобесие», а стремление соседних стран объективно отнестись к своему непростому прошлому приводит к «войне памятников». И отнюдь  не только памятников – если мы вспомним о Крыме и Донбассе, о переписывании истории на оккупированных территориях, фальсификации прошлого, дискриминации украинского языка и репрессиях против украинских и крымскотатарских активистов, церкви, культурных и национальных институций. Кстати, против организаторов и участников этих действий не возбуждают уголовных дел – хотя они совершают преступления не против каменных истуканов, а против живых людей из плоти и крови. Radosvoboda.org

Listen to the most recent episode of my podcast: Друга серія. Дрейфус, Чорновол і "правосуддя" https://anchor.fm/portnikov/episodes/ep-ecmrgf

Вице-президент и совладелец российской компании ЛУКОЙЛ Леонид Федун назвал новую сделку «ОПЕК плюс» о сокращении нефтяной добычи «Брестским миром».
Эмоции Федуна можно понять: его компания – в числе главных пострадавших из-за отказа России от участия в предыдущей сделке. Да и сам он потерял миллиарды. Более того, многие наблюдатели считают, что удар по ЛУКОЙЛу и был одной из причин, мотивировавших российских чиновников отказаться от предложения Саудовской Аравии и других стран ОПЕК.
Архитектором этого решения считают ближайшего соратника Путина и главу государственной компании «Роснефть» Игоря Сечина. Нефтяное могущество компании которого во многом обеспечено кражей мощностей ЮКОСа. Теперь Сечин исходил из того, что от снижения нефтяных цен пострадает прежде всего частный бизнес, а государство отделается легким испугом – и, судя по всему, сумел убедить в этом Путина.
Кроме того, Россия просто не хотела всерьез снижать добычу нефти. Ведь в прошлом участие России в механизме «ОПЕК плюс» носило привилегированный характер, основные издержки от снижения добычи несли страны ОПЕК, прежде всего Саудовская Аравия. В Москве решили, что так будет и на этот раз, объявили сделку невыгодной.
В результате Кремль получил самую настоящую нефтяную войну – когда Саудовская Аравия не только не стала снижать объемы добычи нефти, но решила демпинговать, выдавливая Россию с ее традиционных рынков.
Путин и Сечин совершили одну из самых серьезных ошибок за все годы путинского правления. Во-первых, не учли готовности саудитов принять вызов. Во-вторых, недооценили опасность новой эпидемии для мировой экономики. В-третьих, слишком увлеклись клановой войной в ситуации, когда нужно в буквальном смысле слова спасать страну и свой собственный режим. И в-четвертых – слишком сильно перепугались, когда поняли возможные последствия.
За последние дни Владимир Путин говорил с американским президентом Дональдом Трампом четырежды – обычно для такого количества бесед должны были пройти месяцы, если не годы. Путин фактически признал, что потерял всякую возможность договориться с саудитами и был вынужден просить Трампа о посредничестве
Итог: Кремль постыдно капитулировал. По условиям новой сделки Россия и Саудовская Аравия снижают добычу на одно и то же количество баррелей – что, конечно же, в первую очередь ударит по российским доходам и нефтяной отрасли как таковой. Специалисты говорят даже о возможности потери старых, еще советских времен, скважин. Соединенные Штаты при этом не обозначили конкретной цифры снижения собственной нефтедобычи – участники сделки просто рассчитывают, что определенные объемы сланцевой нефти уйдут с рынка из-за нерентабельности.
Но самое главное – никто не может теперь гарантировать, подорожает ли нефть, и если да – то надолго ли? Предложение все еще всерьез превышает спрос. А если цена начнет повышаться сильнее, то на рынок вновь польется американская сланцевая нефть – никакой Трамп не может этого запретить. На совещании министров стран – участниц ОПЕК в марте было предложено сократить добычу нефти на 1,5 млн баррелей в сутки и распространить ограничение до конца 2020 г. Членам ОПЕК предлагалось ограничить добычу на 1 млн баррелей в сутки, а странам, не входящие в картель, – на 500 000 баррелей. А вместо этого, теперь Россия снизит добычу нефти на 2,5 млн баррелей, в рамках сделки "ОПЕК плюс".
Так что эта история – не про «Брестский мир», а про хрестоматийную унтер-офицерскую вдову, которая сама себя высекла. Жадность Сечина и некомпетентность Путина загнали кремлевский режим в ловушку, из которой будет очень непросто выбраться.
Detaly.co.il

Найцікавіше в результатах останніх соціологічних опитувань - зовсім не неухильне зниження рейтингу президента Володимира Зеленського. Це зниження було зумовлене тим, що Зеленський обирався як кандидат надій, які не можуть збутися у всіх одночасно. І в міру того, як в нездійсненності своїх надій буде переконуватися кожна з груп популістського електорату - а не збудеться ні у кого і нічого, навіть у депутатів-«слуг» - рейтинг Зеленського буде знижуватися, дійде до його ж результатів в першому турі виборів глави держави, а потім почне падати до нуля. Причому відбудеться це досить швидко з однієї простої причини. Поки що українці - про це теж свідчить соціологія - ще не стурбовані звільненнями і проблемами з підприємницькою діяльністю. Вони просто не розуміють, до яких наслідків можуть привести поєднання дилетантизму влади і епідемії. А ось коли після карантину почнуться масові звільнення і масове закриття бізнесів, рейтинг Зеленського почне виглядати інакше. Ніякі відеозвернення вже не допоможуть: порожній холодильник здобуде остаточну і беззастережну перемогу над брехливим телевізором. Зеленський стане президентом секти - що завжди буває з політиком-популістом.
Однак важливо зрозуміти, який електорат Зеленський втратить в першу чергу, тобто - вже втрачає. І тут нам на допомогу приходить керівник КМІС Володимир Паніотто, який стверджує, що за даними соціологів 26 відсотків колишнього електорату Зеленського проголосували б за кандидата партії Медведчука Юрія Бойка і тільки один відсоток - за колишнього президента країни Петра Порошенка.
Цьому теж не варто дивуватися. Володимир Зеленський прийшов до влади завдяки хиткому союзу популістського електорату з проросійською частиною суспільства. Дуже різні люди, серед яких є і патріоти країни, і прихильники гасла «какая разница» об'єдналися з прихильниками повернення України до російського стійла. І тепер, коли ці люди переконалися, що Зеленський не готовий до беззастережної капітуляції перед Путіним, вони в ньому розчарувалися. І вже не зачаруються.
Для того, щоб задовольнити цих людей, Зеленський повинен не повернути Донбас в Україну, а приєднати Україну до Донбасу. Не шукати в очах Путіна прагнення до миру, а виконувати вказівки, які потрібно читати в цих очах. Вважати себе не президентом України, а губернатором Малоросії. Так, у цих людей такі переконання. Для них Україна - частина «русского мира». Але проблема Зеленського в тому, що для більшості його виборців Україна - це Україна. Якою має бути ця країна, вони не знають. Але в якості частини Росії її не сприймають.
І ці виборці - без електорату Бойка - не складають більшості громадян. Якщо бути точним, складають. Але тільки разом з тими своїми співвітчизниками, хто в першому турі голосував за представників різних націонал-демократичних сил, а в другому - за Петра Порошенка.
Таким є очевидний вибір популістів - не тільки самого Зеленського, а й вибір його оточення, і вибір всього популістського електорату. Він може об'єднатися з патріотами і державниками - і зберегти країну. Він може об'єднатися з проросійськими силами - і знищити її. Espreso.tv

У Радянському Союзі майбутнього лідера кримських татар Мустафу Джемілєва судили незліченну кількість разів. Уперше його заарештували ще в 1969 році, на початку безславного правління Леоніда Брежнєва. Майбутній президент Росії Володимир Путін тоді ще навчався у школі та готувався до випускних іспитів.
Наступного разу Джемілєва заарештували у 1974 році. Тоді Путін навчався на юридичному факультеті Ленінградського університету і, можливо, мріяв про роботу в КДБ.
У 1976 році Джемілєва знову судять, цього разу в Омську, цей гучний судовий процес відомий завдяки 303-денному політичному голодуванню Джемілєва. В'язня сумління тоді підтримували Андрій Сахаров, Петро Григоренко, Рейман Арон, Лев Копелєв, Генріх Белль, Олександр Галич, Лідія Чуковська, Олена Боннер і багато інших знаменитих правозахисників, письменників, діячів культури з усього світу. Ну а Путін вже здійснив мрію всього свого життя і почав службу в КДБ СРСР.
У лютому 1979 року Джемілєва знову заарештовують і засилають. Путін у цей час навчається у Вищій школі КДБ.
У листопаді 1983 року Джемілєва заарештовують уп'яте. Путін у цей час навчається у Червонопрапорному інституті КДБ під вигаданим ім'ям.
У грудні 1986 року Джемілєва знову судять, цього разу вже в Магаданській області, за місцем ув'язнення. Путін у цей час працює в НДР за лінією радянської зовнішньої розвідки, заводить німецьких знайомих, разом з якими, як пишуть західні та російські ЗМІ, у майбутньому вибудовуватиме корупційні вертикалі та горизонталі.
А через п'ять років зникнуть і Радянський Союз, і комуністична партія, і КДБ. А кримські татари нарешті отримають можливість повернутися на свою історичну Батьківщину. Джемілєв здолає вертухаїв.
Путін у цей час приєднався до команди пітерського мера Анатолія Собчака і, схоже, почав зображати з себе борця за демократичні зміни.
Двоє цих людей, які практично все своє життя, впевнений, перебували по різні боки добра і зла, поговорять лише один раз: коли Путін за кілька днів до «референдуму» в окупованому Криму намагатиметься підкупити знаменитого дисидента обіцянками «процвітання» кримських татар після анексії. Тепер ми бачимо, яке воно ‒ це «процвітання».
І ось тепер у країні постарілого Путіна проти старого дисидента Джемілєва заводять нові кримінальні справи. Це було б смішно, якби не було так огидно. ua.krymr.com

Самое интересное в результатах последних социологических опросов – вовсе не неуклонное снижение рейтинга президента Владимира Зеленского. Это снижение было предопределено тем, что Зеленский избирался как кандидат надежд, которые не могут сбыться у всех одновременно. И по мере того, как в несбыточности своих надежд будет убеждаться каждая из групп популистского электората – а не сбудется ни у кого и ничего, даже у депутатов-«слуг» - рейтинг Зеленского будет снижаться, дойдет до его же результатов в первом туре выборов главы государства, а потом начнет стремиться к нолю. Причем произойдет это достаточно быстро по одной простой причине. Пока что украинцы – об этом тоже свидетельствует социология – еще не озабочены увольнениями и проблемами с предпринимательской деятельностью. Они просто не понимают, к каким последствиям могут привести сочетание дилетантизма власти и эпидемии. А вот когда после карантина начнутся массовые увольнения и массовое закрытие бизнесов, рейтинг Зеленского начнет выглядеть иначе. Никакие видеообращения уже не помогут: пустой холодильник одержит окончательную и безоговорочную победу над лживым телевизором. Зеленский станет президентом секты – что всегда бывает с политиком-популистом.
Однако важно понять, какой электорат Зеленский потеряет в первую очередь, вернее – уже теряет. И тут нам на помощь приходит руководитель КМИС Владимир Паниотто, который утверждает, что по данным социологов 26 процентов бывшего электората Зеленского проголосовала бы за кандидата партии Медведчука Юрия Бойко и только один процент – за бывшего президента страны Петра Порошенко.
Этому тоже не стоит удивляться. Владимир Зеленский пришел к власти благодаря шаткому союзу популистского электората с пророссийской частью общества. Проще говоря, очень разные люди, среди которых есть и патриоты страны, и сторонники лозунга «какая разница» объединились со сторонниками возвращения Украины в российское стойло. И теперь, когда эти люди убедились, что Зеленский не готов к безоговорочной капитуляции перед Путиным, они в нем разочаровались. И уже не очаруются.
Для того, чтобы удовлетворить этих людей, Зеленский должен не вернуть Донбасс в Украину, а присоединить Украину к Донбассу. Не искать в глазах Путина стремление к миру, а исполнять указания, которые нужно читать в этих глазах. Считать себя не президентом Украины, а губернатором Малороссии. Да, у этих людей такие убеждения. Для них Украина – часть «русского мира». Но проблема Зеленского в том, что для большинства его избирателей Украина – это Украина. Какой должна быть эта страна, они не знают. Но в качестве части России ее не воспринимают.
И эти избиратели – без электората Бойко – не составляют большинство граждан. Вернее, составляют. Но только вместе с теми своими соотечественниками, кто в первом туре голосовал за представителей различных национал-демократических сил, а во втором – за Петра Порошенко.
Таков очевидный выбор популистов – не только самого Зеленского, но и выбор его окружения, и выбор всего популистского электората. Он может объединиться с патриотами и государственниками – и сохранить страну. Он может объединиться с пророссийскими силами – и уничтожить ее. Espreso.tv

В Советском Союзе будущего лидера крымских татар Мустафу Джемилева судили бесчисленное количество раз. В первый раз его арестовали еще в 1969 году, в начале бесславного правления Леонида Брежнева. Будущий президент Российской Федерации Владимир Путин в то время еще учился в школе и готовился к выпускным экзаменам. В следующий раз Джемилева арестовали в 1974 году. Тогда Путин учился на юридическом факультете Ленинградского университета и мечтал о работе в КГБ. В 1976 году Джемилева вновь судят, на этот раз в Омске, этот громкий судебный процесс известен благодаря 303-дневной политической голодовке Джемилева.  Узника совести тогда поддерживали Андрей Сахаров, Петр Григоренко, Рейман Арон, Лев Копелев, Генрих Белль, Александр Галич, Лидия Чуковская, Елена Боннер и многие другие знаменитые правозащитники, писатели, деятели культуры со всего мира. Ну а Путин уже осуществил мечту всей своей жизни и начал службу в КГБ СССР. В феврале 1979 года Джемилева опять арестовывают и отправляют в ссылку. Путин в это время обучается в Высшей школе КГБ. В ноябре 1983 года Джемилева арестовывают в пятый раз. Путин в это время обучается в Краснознаменном институте КГБ под вымышленным именем. В декабре 1986 года Джемилева вновь судят, на этот раз уже в Магаданской области, по месту заключения. Путин в это время работает в ГДР по линии советской внешней разведки, заводит немецких знакомых, вместе с которыми в будущем будет выстраивать коррупционные вертикали и горизонтали. А через пять лет исчезнут и Советский Союз, и коммунистическая партия, и КГБ. А крымские татары получат возможность вернуться на свою историческую Родину. Джемилев одолеет вертухаев. Путин в это время пристроится к команде питерского мэра Анатолия Собчака и начнет изображать из себя поборника демократических перемен. Двое этих людей, практически всю свою жизнь находившихся по разные стороны добра и зла, поговорят только один раз: когда Путин за несколько дней до «референдума» в оккупированном Крыму будет пытаться подкупить знаменитого диссидента обещаниями «процветания» крымских татар после аннексии – теперь мы видим, каково оно, это «процветание».
И вот теперь в стране стареющего Путина против Джемилева заводят новые уголовные дела. Это было бы смешно, если бы не было так отвратительно. Ru.krymr.com

Державне бюро розслідувань - один з органів, який в Україні створили для боротьби з корупцією - перетворилося на головне знаряддя реваншу сил, які зазнали поразки в ході Революції Гідності 2013-2014 років.
Ще в період, коли бюро керувала нинішній генеральний прокурор країни Ірина Венедиктова, в ДБР були підготовлені підозри колишньому президенту країни Петру Порошенко - причому підозри, пов'язані зовсім не з корупційними звинуваченнями, а з здійсненням Порошенко повноважень глави держави. Про юридичну безграмотність таких підозр говорили тодішні керівники прокуратури - і генеральний прокурор Руслан Рябошапка, і його заступник Віктор Чумак, який тимчасово очолив прокуратуру після відсторонення Рябошапки. Причому цікаво, що Чумак був одним з найгостріших і безкомпромісних критиків Порошенко практично весь період його президентства. Однак закон є закон.
Втім, після призначення Венедиктової генеральним прокурором інтерес ДБР до Порошенка згас. Можливо, з цілком прозаїчної причини - в результаті конфлікту зі своїм недавнім покровителем, олігархом Ігорем Коломойським президент Володимир Зеленський втратив більшість в парламенті і тепер потребує підтримки патріотичних сил, очолюваних попередником. Але аж ніяк не тільки їх. В одній ситуації підтримку Зеленському може надати Порошенко, а в іншій - лідер проросійської Опозиційної платформи Віктор Медведчук, приятель і фаворит Володимира Путіна.
Чи не тому ДБР перетворилося на знаряддя переслідування активістів Майдану? Надумане звинувачення пред'явлено журналістці і колишньому депутату парламенту Тетяні Чорновіл, на допит - поки що в якості свідка - викликають історика і депутата чинного парламенту Володимира В'ятровича. Чорновіл звинувачують в ... умисному вбивстві співробітника офісу Партії Регіонів, який помер під час пожежі в штаб-квартирі партії Януковича в один з найгарячіших днів Майдану. Звинувачення в умисному вбивстві - єдина можливість обійти закон про амністію учасників подій тих непростих днів, тому то воно і виглядає так безглуздо. А з В'ятровичем хочуть поговорити про ... міжнародий форум, присвячений 85-й річниці пам'яті жертв Голодомору - як відомо, політики, які втратили владу в результаті Майдану 2013-2014 років, самого факту Голодомору не визнають просто тому, що його не визнає їх господар Володимир Путін .
Активність ДБР на «майданному напрямку» може здатися безглуздістю, ще одним доказом розбалансованості держави за часів Володимира Зеленського. Адже серед прихильників колишнього телевізійного коміка, в одній і тій же депутатської фракції, в одних і тих структурах управління виявилися як прихильники Майдану, так і його противники - люди, об'єднані одним невгамовним бажанням покататися на «соціальному ліфті», жаданням влади за всяку ціну .
Але, цілком можливо, що ми маємо справу не тільки з хаосом, але і з простим збігом інтересів різних кланів. Одним потрібен реванш, а іншим - голоси під час голосувань у Раді. І точно так, як Путін бере заручників, щоб потім обмінювати їх у Зеленського на потрібних йому людей або політичні поступки - це і є російська формула «обміну полоненими», Зеленський бере заручників, щоб потім обмінювати їх у Порошенка на результативні голосування в парламенті - це і є українська формула «національної єдності». Graniru.org

На лінії зіткнення між Україною і окупованими територіями Донбасу пройшов перший в цьому році обмін полоненими. Звільненим, втім, не вдасться відразу ж возз'єднатися зі своїми сім'ями - вони будуть проходити такий самий карантин, як і всі інші українські громадяни, які повертаються в країну. Одного з колишніх полонених з пораненням відразу ж відвезла машина «швидкої допомоги».
І, тим не менш, те, що не дивлячись на карантин і складну ситуацію як в Росії, так і в Україні, обміни тривають - нехай і не в тому темпі, на який розраховував Володимир Зеленський після свого приходу до влади - вже відрадний факт.
Київ розраховує на звільнення понад 200 осіб, які перебувають в ув'язненні в тюрмах «народних республік», анексованого Криму і самої Росії. Як це не парадоксально, але звільнення тих, кого утримують на Донбасі, домогтися простіше тому, що такі обміни вписуються в російську концепцію «прямих переговорів» українського керівництва з маріонетковою владою «народних республік». Коли ж мова заходить про Росію і Крим, українські переговорники стикаються вже не з цією формулою, а з російським правосуддям, яке, як відомо, невинних не засуджує. І для того, щоб звільняти найвідоміших в'язнів російських колоній - таких, як Олег Сєнцов - потрібні прямі переговори президентів. А для звільнення ув'язнених в Криму – серйозний міжнародний тиск. Як відомо, керівники Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров і Ахтем Чийгоз були звільнені тільки після переговорів Путіна з турецьким президентом Реджепом Ердоганом.
І, тим не менш, обміни полоненими або якщо бути точним - звільнення заручників Москви, стали єдиним реальним результатом зусиль Володимира Зеленського на донбаському напрямку. Кремль не збирається припиняти війну. Розведення військ вдалося домогтися лише на ділянках, погоджених ще за часів попередника Зеленського Петра Порошенка. Обстріли української території не припиняються й досі. Немає ніяких реальних зрушень, які дозволяли б говорити про можливу реінтеграцію Донбасу. Навіть одні й ті ж домовленості сторони трактують абсолютно по-різному. Якщо для офісу Зеленського створення консультативної ради за участю представників України та окупованих територій стало приводом до розмов про участь громадськості та представників переселенців, то для Кремля - демонстрацією готовності Києва до прямого діалогу з владою «народних республік». Про скандали, які викликає кожна домовленість, я вже й не згадую. Домовленість про консультативну раду привела до протестів біля президентського офісу і закликів до відставки його керівника Андрія Єрмака, а міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що процес створення цієї ради призупинений.
Але сказати, що процес не рухається, було б не правдою. Рухається, але в іншому напрямку. Ще кілька тижнів тому лінія зіткнення, на якій сьогодні відбувся обмін полоненими, була просто лінією зіткнення, через яку щодня переміщалися сотні людей в ту і іншу сторону. Зараз це - справжній кордон. Влада «народних республік» скористалася пандемією для того, щоб заборонити рух через лінію зіткнення (і між самими «республіками» теж). Однак з російської сторони кордон фактично відкрито: наступного дня після остаточного перекриття лінії зіткнення російське уряд вніс зміни до власного рішення і дозволив переміщення через кордон українським громадянам, які проживають на окупованих територіях Донбасу. Це єдина категорія іноземців, які можуть в'їжджати в Росію - виключення не зробили навіть для громадян Білорусі.
Таким чином, на тлі пандемії сталася справжнісінька «карантинна анексія» Донбасу. І обмін полоненими на перекритій лінії розмежування знову про це нагадує. Belsat.eu

Рішення суду про цілодобовий домашній арешт для журналістики і політика Тетяни Чорновол - поза всяким сумнівом, груба провокація реваншистів, які працюють в тісній зв'язці з російськими дестабілізаторами України. І таких рішень ми найближчим часом побачимо ще чимало.
Нафта дешевшає, незважаючи на всі спроби російського президента Володимира Путіна завершити цінову війну, яка розв'язана Кремлем. У цій ціновій війні Росія вже програла - і тепер питання тільки в тому, якими будуть втрати для її бюджету. А тут ще й пандемія, яка пробиває свої дірки в «Титаніку» російської економіки. Питання навіть не в тому, коли потоне це іржаве хиже судно. Питання в тому, що у його старезного капітана немає грошей на велику війну.
А ось гроші на дестабілізацію України у нього є. Це просто дешевше - тим більше, коли мова йде про країну, яка і сама занурюється в хаос. Непрофесійне управління, президент-популіст, який досі не зрозумів, де опинився, депутати - «прислужники» олігархічних кланів, за влучним визначенням сатирика Володимира Зеленського. І теж епідемія, так.
Путіну необхідно, щоб наш корабель затонув першим. Щоб він затягнув нас на дно разом з Росією. І там, на дні, зайнявся інтеграцією мерців.
Ось чому йому так кортить, щоб ми не вижили. Ось чому ухвалюються найбезглуздіші рішення, вручаються найбожевільніші підозри. Російська агентура в дії, їй допомагають «корисні ідіоти» і всім їм дуже важливо заразити нашу країну політичним короновірусом - навіть якщо цей вірус колабораціонізму загине разом з носієм. Espreso.tv

Государственное бюро расследований – один из органов, который в Украине создали для борьбы с коррупцией – превратилось в главное орудие реванша сил, потерпевших поражение в ходе Революции Достоинства 2013-2014 годов.
Еще в период, когда бюро руководила нынешний генеральный прокурор страны Ирина Венедиктова, в ГБР были подготовлены подозрения бывшему президенту страны Петру Порошенко – причем подозрения, связанные вовсе не с коррупционными обвинениями, а с осуществлением Порошенко полномочий главы государства. О юридической безграмотности таких подозрений говорили тогдашние руководители прокуратуры –  и генеральный прокурор Руслан Рябошапка, и его заместитель Виктор Чумак, временно возглавивший прокуратуру после отстранения Рябошапки. Причем интересно, что Чумак был одним из самых острых и бескомпромиссных критиков Порошенко практически весь период его президентства. Однако закон есть закон.
Впрочем, после назначения Венедиктовой генеральным прокурором интерес ГБР к Порошенко угас. Возможно, по вполне прозаической причине – в результате конфликта со своим недавним покровителем, олигархом Игорем Коломойским действующий президент Владимир Зеленский утратил большинство в парламенте и теперь нуждается в поддержке патриотических сил, возглавляемых предшественником. Но отнюдь не только их. В одной ситуации поддержку Зеленскому может оказать Порошенко, а в другой – лидер пророссийской Оппозиционной платформы Виктор Медведчук, приятель и фаворит Владимира Путина.
Не поэтому ли ГБР превратилось в орудие преследование активистов Майдана? Надуманное обвинение предъявлено журналистке и бывшему депутату парламента Татьяне Чорновол, на допрос – пока что в качестве свидетеля - вызывают историка и депутата действующего парламента Владимира Вятровича. Чорновол обвиняют в… умышленном убийстве сотрудника офиса Партии Регионов, скончавшегося во время пожара в штаб-квартире партии Януковича в один из самых горячих дней Майдана. Обвинение в умышленном убийстве – единственная возможность обойти закон об амнистии участников событий тех непростых дней, потому то оно и выглядит так нелепо. А с Вятровичем хотят поговорить о… международном форуме, посвященном 85-й годовщине памяти жертв Голодомора – как известно, политики, потерявшие власть в результате Майдана 2013-2014 годов, самого факта Голодомора не признают просто потому, что его не признает их хозяин Владимир Путин.
Активность ГБР на «майданном направлении» может показаться нелепостью, еще одним доказательством разбалансированности государства во времена Владимира Зеленского. Ведь среди сторонников бывшего телевизионного комика, в одной и той же депутатской фракции, в одних и тех же структурах управления оказались как сторонники Майдана, так и его противники – люди, объединенные одним неуемным желанием прокатиться на «социальном лифте», неутоленной жаждой власти любой ценой.
Но, вполне возможно, что мы имеем дело не только с накрывающим Украину хаосом, но и с простым совпадением интересов различных кланов в популистиской власти. Одним нужен реванш, а другим – голоса во время голосований в Раде. И точно также, как Путин берет заложников, чтобы потом обменивать их у Зеленского на нужных ему людей или политические уступки – это и есть российская формула «обмена пленными», Зеленский берет заложников, чтобы потом обменивать их у Порошенко на результативные голосования в парламенте – это и есть украинская формула «национального единства». Graniru.org

На линии соприкосновения между Украиной и оккупированными территориями Донбасса прошел первый в этом году обмен пленными. Освобожденным, впрочем, не удастся сразу же воссоединиться со своими семьями – они будут проходить такой же карантин, как и все остальные украинские граждане, которые возвращаются в страну. Одного из бывших пленных с ранением сразу же увезла машина «скорой помощи».
И, тем не менее, то, что несмотря на карантин и сложную ситуацию как в России, так и в Украине, обмены продолжаются – пусть  и не в том темпе, на который рассчитывал Владимир Зеленский после своего прихода к власти – уже отрадный факт.
Киев рассчитывает на освобождение более 200 человек, которые находятся в заключении в тюрьмах «народных республик», аннексированного Крыма и самой России. Как это ни парадоксально, но освобождения тех, кого удерживают на Донбассе, добиться проще потому, что такие обмены вписываются в российскую концепцию «прямых переговоров» украинского руководства с марионеточными властями «народных республик». Когда же речь заходит о России и Крыме, украинские переговорщики сталкиваются уже не с этой формулой, а с российским правосудием, которое, как известно, невинных не приговаривает. И для того, чтобы освобождать самых известных узников российских тюрем – таких, как Олег Сенцов – нужны прямые переговоры президентов. А для освобождения заключенных в Крыму – серьезное международное давление. Как известно, руководители Меджлиса крымскотатарского народа Ильми Умеров и Ахтем Чийгоз были освобождены только после переговоров Путина с турецким президентом Реджепом Эрдоганом.
И, тем не менее, обмены пленными или если быть точным – освобождение находящихся в заложниках у Москвы украинцев, стали единственным реальным результатом усилий Владимира Зеленского на донбасском направлении. Кремль не собирается прекращать войну. Разведения войск удалось добиться только на участках, согласованных еще при предшественнике Зеленского Петре Порошенко. Обстрелы украинской территории не прекращаются до сих пор. Нет никаких реальных подвижек, которые позволяли бы говорить о возможной реинтеграции Донбасса. Даже одни и те же договоренности стороны трактуют совершенно по-разному. Если для офиса Зеленского создание так называемого консультативного совета с участием представителей Украины и оккупированных территорий стало поводом говорить об участии общественности и представителей переселенцев, то для Кремля – демонстрацией готовности Киева к прямому диалогу с властями «народных республик». О скандалах, которые вызывает каждая договоренность, я уже и не упоминаю. Договоренность о консультативном совете привела к протестам у президентского офиса и призывам к отставке его руководителя Андрея Ермака, а министр иностранных дел Украины Дмитрий Кулеба заявил, что процесс создания этого совета приостановлен.
Но сказать, что процесс не движется, было бы не правдой. Движется, но в другом  направлении. Еще несколько недель назад линия соприкосновения, на которой сегодня произошел обмен пленными, была просто линией соприкосновения, через которую ежедневно перемещались сотни людей в ту и другую сторону. Сейчас это – настоящая граница. Власти «народных республик» воспользовались пандемией для того, чтобы запретить движение через линию соприкосновения (и между самими «республиками» тоже). Зато с российской стороны граница фактически открыта: на следующий день после окончательного перекрытия линии соприкосновения российское правительство внесло изменения в собственное решение и разрешило перемещение через границу украинским гражданам, которые проживают на оккупированных территориях Донбасса. Это единственная категория иностранцев, которые могут въезжать в Россию – исключения не сделали даже для граждан Беларуси.
Таким образом, на фоне пандемии произошла самая настоящая «карантинная аннексия» Донбасса. И обмен пленными на наглухо закрытой линии разграничения в очередной раз об этом напоминает. Belsat.eu

2020 рік мав стати часом справжнього політичного тріумфу президента Росії Володимира Путіна. Росіяни на референдумі мали схвалити зміни до Конституції, які несподівано звелися до «обнулення» термінів чинного президента країни. Стало ясно, що Путін готується до п'ятого, а то і шостого терміну перебування на посаді глави держави. Парад 9 травня повинен був підкреслити тріумф російської офіційної імперської ідеології, його гостями могли стати навіть керівники тих країн, які запровадили санкції проти Росії і виступають за припинення її агресії проти України - згадаймо хоча б про обіцянку прибути до Москви, яку дав президент Франції Еммануель Макрон.  Ціни на нафту давали російському президенту впевненість у завтрашньому дні. Можна було збільшувати внески у стабілізаційні фонди і витрачати гроші на агресію і диверсії. На українському напрямку була надія, що недосвідченого президента Володимира Зеленського та його помічників можна буде заманювати в нові і нові пастки і, врешті-решт, примусити до капітуляції перед Кремлем.
Всієї цієї картини світу більше немає. Неприємності, власне, почалися ще наприкінці минулого року. На саміті «нормандської четвірки» в Парижі виявилося, що Путін і його радники перебільшили готовність Зеленського до капітуляції - зустріч російського і українського президентів виявилася класичною бесідою сліпого з глухим, а сам саміт завершився без будь-яких серйозних домовленостей. Уже за кілька місяців новий короновірус змінив життя в усьому світі і призвів до падіння цін на нафту. Володимир Путін не зміг правильно оцінити наслідків цього падіння і вплутався в безглузду цінову війну з Саудівською Аравією - війну, яку він не міг виграти за визначенням. В результаті навіть після капітуляції Москви перед країнами ОПЕК і зниження обсягів видобутку нафти ціни не поспішають відновлюватися. А це вдарить по російській економіці і тільки посилить наслідки кризи.
Але найцікавіше почалося після того, як новий короновірус прийшов до Росії. Спостерігачі відзначають, що російський президент не поспішає проявляти лідерські якості. «Великий диктатор» Путін вирішив покласти всю відповідальність за боротьбу з епідемією на регіональних керівників, які нерідко вступають у конфронтацію з російським урядом. А Кремль спостерігає за цим ніби осторонь. Навіть рішення про скасування параду 9 травня було оформлено, як відповідь президента на прохання ветеранських організацій. Російський президент постійно демонструє: він не приймає рішення, він - реагує. А це - зовсім не путінський стиль.
Можливо, ця невпевненість Путіна пов'язана з розумінням того, що епідемія «обнулила» всі досягнення двох десятиліть його перебування при владі. Росіяни знову бідніють не по днях, а по годинах. Нафта знову коштує копійки. Референдуму поки що не буде. Параду - теж. До Чечні, повернення якої до складу Росії було першим кровопролитним результатом «воцаріння» Путіна, тепер пускають тільки її жителів. На Кримському мосту - там, де проходить справжній державний кордон Російської Федерації і України - тепер блок-пост.
Якщо Путін вирішить залишитися на посаді президента Росії, це буде зовсім не продовження його правління. Йому доведеться починати все спочатку, повернутися у 2000 рік. І це при тому, що роки перебування при владі явно позбавили його енергетики, яка ще відчувалася у 2014 році, коли Кремль зважився на окупацію Криму і війну на Донбасі.
У 2000 році у Путіна хоча б не було війни з Україною і навіть перший Майдан і провал Віктора Януковича в 2004 році не привів до краху відносин між двома країнами. Про відновлення цих відносин найближчими роками говорити не доводиться хоча б тому, що кризовій Росії просто нічого буде запропонувати для кризової Україні. Але «подешевілий Путін" не зможе дозволити собі і серйозну війну з Україною. Ймовірно, все, що йому залишиться - це заморозка конфлікту до закінчення свого правління. А намагатися вийти з кризи відносин з Україною будуть вже його наступники. Radiosvoboda.org

2020 год должен был стать временем настоящего политического триумфа президента России Владимира Путина. Россияне на референдуме должны были одобрить изменения в Конституцию, которые неожиданно свелись к «обнулению» сроков действующего президента страны. Стало ясно, что Путин готовится к пятому, а то и шестому сроку пребывания на посту главы государства. Парад 9 мая должен был подчеркнуть триумф российской официальной имперской идеологии, его гостями могли стать даже руководители тех стран, которые ввели санкции против России и выступают за прекращение ее агрессии против Украины – вспомним хотя бы об обещании прибыть в Москву, которое дал президент Франции Эммануэль Макрон. Цены на нефть давали российскому президенту уверенность в завтрашнем дне. Можно было увеличивать вклады в стабилизационные фонды и тратить деньги на агрессию и диверсии. На украинском направлении была надежда, что неопытного президента Владимира Зеленского и его помощников можно будет заманивать в новые и новые ловушки и, в конце концов, принудить к капитуляции перед Кремлем.
Всей этой картины мира больше нет. Неприятности, собственно, начались еще в конце прошлого года. На саммите «нормандской четверки» в Париже оказалось, что Путин и его советники преувеличили готовность Зеленского к компромиссу – встреча российского и украинского президентов оказалась классической беседой слепого с глухим, а сам саммит завершился без каких-либо серьезных договоренностей. Уже через несколько месяцев новый короновирус изменил жизнь во всем мире и привел к падению цен на нефть. Владимир Путин не сумел правильно оценить последствий этого падения и ввязался в нелепую ценовую войну с Саудовской Аравией – войну, которую он не мог выиграть по определению. В результате даже после капитуляции Москвы перед странами ОПЕК и снижении объемов добычи нефти цены не спешат восстанавливаться. А это ударит по российской экономике и только усилит последствия кризиса.
Но самое интересное началось после того, как новый короновирус пришел в Россию. Наблюдатели отмечают, что российский президент не спешит проявлять лидерские качества. «Великий диктатор» Путин решил возложить всю ответственность за борьбу с эпидемией на региональных руководителей, которые нередко вступают в конфронтацию с российским правительством. А Кремль наблюдает за этим как бы со стороны. Даже решение об отмене парада 9 мая было оформлено, как ответ президента на просьбу ветеранских организаций. Российский президент постоянно демонстрирует: он не принимает решения. А это – вовсе не путинский стиль.
Возможно, эта неуверенность Путина связана с пониманием того, что эпидемия «обнулила» все достижения двух десятилетий его пребывания у власти. Россияне вновь беднеют не по дням, а по часам. Нефть опять стоит копейки. Референдума пока что не будет. Парада – тоже. В Чечню, возвращение которой в состав России было первым кровопролитным результатом «воцарения» Путина, теперь пускают только ее жителей. На Крымском мосту – там, где проходит настоящая государственная граница Российской Федерации и Украины – теперь стоит блок-пост.
Если Путин решит остаться на посту президента России, это будет вовсе не продолжение его правления. Ему придется начинать все сначала, вернуться в 2000 год. И это при том, что годы пребывания у власти явно лишили его той энергетики, которая еще чувствовалась в 2014 году, когда Кремль решился на оккупацию Крыма и войну на Донбассе. В 2000 году у Путина хотя бы не было войны с Украиной и даже первый Майдан и провал Виктора Януковича в 2004 году не привел к краху отношений между двумя странами. О восстановлении этих отношений в ближайшие годы говорить не приходится хотя бы потому, что кризисной России просто нечего будет предложить кризисной Украине. Но «подешевевший Путин» не сможет позволить себе и серьезную войну с Украиной. Скорее всего, все, что ему останется – это заморозка конфликта до окончания своего правления. А пытаться выйти из кризиса отношений с Украиной будут уже его преемники. Radiosvoboda.org