Премьер-министру Словакии Игорю Матовичу пришлось оставить свой пост после того, как коалиционные партнеры отказались участвовать в его правительстве. Отставка Матовича стала главным условием сохранения правящей коалиции. И в результате Матович уступил свою должность министру финансов из собственной партии Эдуарду Хегеру, а сам решил пересесть в его кресло. Это устроило и коалиционных партнеров Матовича, и президента страны Зузанну Чапутову. До приведения нового правительства к присяге остается всего несколько часов и сейчас наблюдатели в Братиславе пытаются понять, станет ли Хегер самостоятельным политиком или же окажется куклой в руках Матовича. В любом случае до былой популярности Матовича, которого в родной стране называли «словацким Зеленским», новому премьеру далеко.
Почему же Матовичу пришлось отказаться от власти? А потому, что «словацкий Зеленский» оказался похож на настоящего Зеленского с точки зрения способности организовать борьбу с пандемией и вакцинацию соотечественников. И когда оказалось, что вакцин для словаков категорически не хватает, решил, что лучший выход – это закупить российскую вакцину. Коалиционные партнеры Матовича высказались резко против – «Спутник V» не получил одобрения в Европейском агентстве медицинских препаратов, а пример соседней Венгрии, в которой давний друг Путина Виктор Орбан пошел на покупку российской вакцины, оказался не очень убедителен.
И тогда Матович и его соратник, теперь уже бывший министр здравоохранения Словакии Марек Крайчи, организовали закупку и ввоз вакцины втайне от партнеров, да еще и встречали груз в аэропорту Кошице. Вдобавок Матович еще и неудачно пошутил, что взамен за вакцину пообещал Кремлю украинское Закарпатье. Это и стало началом большого кризиса, который привел к развалу и переформатированию словацкого правительства.
И этот кризис доказал, что российская вакцина, как перед этим российский газ, стала инструментом гибридного политического влияния Кремля. «Спутника V» не хватает для самих россиян, вакцинация в России проходит медленно, но Кремль с радостью отправляет вакцину туда, где это может подчеркнуть его дружбу с союзниками или спровоцировать кризис. Интересно, понимает ли сам Игорь Матович, что просто попался в ловушку?

Видеоконференция с участием лидеров Франции, Германии и России – серьезное поражение украинской дипломатии. Владимира Зеленского на эту видеоконференцию не пригласили формально потому, что Донбасс – только одна из тем дискуссии между Эммануэлем Макроном, Ангелой Меркель и Владимиром Путиным, а на самом деле – потому что Зеленский «наказан», плохо себя ведет и раздражает Путина. Потому что ввел санкции против Виктора Медведчука, а это, разумеется, недопустимо с кремлевской точки зрения.
Тем не менее, само желание Путина провести беседу с европейскими лидерами – свидетельство того, что после нескольких лет оккупации Крыма и Донбасса, после катастрофы в Сирии, после отравления и ареста Навального российский президент все еще отчаянно стремится избежать изоляции, договориться со своими европейскими партнерами хотя бы о чем-то, не допустить новых санкций. Но, собственно, о чем договариваться?
Уже первые сообщения о переговорах показали, что договариваться не о чем. Вопрос Крыма для Путина, как известно, закрыт и он не собирается обсуждать вопрос оккупации аннексированного украинского полуострова. Российских оппозиционеров признавать оппонентами, а не уголовниками в Москве тоже не собираются. На признание российских вакцин в ЕС Макрон и Меркель повлиять не могут – для этого есть соответствующая процедура. Да и есть ли у России мощности для достаточного производства вакцин – даже если в ЕС согласятся с их поставками?
Остается, как это ни парадоксально, Донбасс – да-да, именно тот Донбасс, переговоры по которому Россия уверенно блокирует последние месяцы, фактически даже годы, после саммита «нормандской четверки» в Париже.
Потому что по Донбассу еще можно о чем-то договориться. Ну хотя бы перестать убивать украинских солдат. И начать конструктивные переговоры в ТКГ – без участия российских наемников, которых московская делегация постоянно приводит с собой. И обсудить предложения Парижа и Берлина – не так, как это издевательски делает Дмитрий Козак, а серьезно и профессионально. И провести саммит «нормандской четверки» в Берлине.
Но в этом случае без президента Украины не обойтись.

Ветерану российской пропаганды Владимиру Познеру пришлось покинуть Грузию после стихийных акций протеста из-за его приезда. Пропагандист, который начал обманывать своих слушателей еще в советское время и благополучно продолжает лгать в путинскую эпоху, был пропущен на территорию страны, но отметить собственный день рождения ему помешали люди, которые собрались у его гостиницы. После чего Познер собрал манатки и вернулся в Россию. Грузины не могут – и не должны – прощать ему поддержку российской оккупации грузинских территорий.
Уже не раз приходилось объяснять, что Познер – куда более опасный пропагандист, чем Киселев или Соловьев. То, что эти люди лгут, большими буквами написано на их раскормленных физиономиях. Доверять словам таких людей может только тот, кто сам исповедует зло и хочет быть частью человеконенавистнического путинского режима.
Познер с его западным опытом старается придать этому режиму человеческий вид, имитировать многоголосицу и дискуссию. Он придает лжи видимость правды, черному – сотни оттенков серого. Тем он и опасен. Опасен и тот рабский восторг, который испытывают многие украинцы при виде таких, как Познер – придыхание провинциальной неполноценности и второсортности, тот самый комплекс крепостнической неполноценности, который позволяет им голосовать за цирк.
Грузины показали, что самоуважение можно не терять даже тогда, когда твое государство открывает свои границы перед проходимцами. Это хороший урок для нас.

Протягом всього минулого тижня українська влада привертала увагу своїх союзників до концентрації російських військ на українських кордонах, просила про підтримку і тиск на агресора. Ці заяви були зустрінуті з розумінням. Президент Сполучених Штатів телефонував президенту України після безпрецедентної серії розмов між високопоставленими українськими та американськими чиновниками. Вже сьогодні стало відомо про те, що міністр закордонних справ України запрошений до спілкування з міністрами закордонних справ країн Євросоюзу. З'явилася інформація про можливі тристоронні переговори лідерів Франції, Німеччини та України.
Все це свідчить про те, що нашу стурбованість сприйняли всерйоз. Про те, що і на Заході вважають, що нове військове вторгнення Росії в Україну - а значить, нова втрата територій, нові людські жертви, нові тисячі біженців - аж ніяк не є виключеними.
І в цій ситуації український президент відправляється до Катару. Справа навіть не в тому, куди саме. Справа в тому, що залишає країну.
Зазвичай в ситуації небезпеки, яка загрожує їх державам і може призвести до війни і жертв, глави держав переривають офіційні візити або відпустки і повертаються додому. Переривають, а не починають!
Про що свідчить така поведінка Зеленського з точки зору західної дипломатії і громадської думки? Про те, що ніякої реальної небезпеки немає. Що все це була українська вигадка, а російські чиновники, які стверджували, що маневри їхніх збройних сил нікому не загрожують, говорили правду. І це те, що вже сьогодні будуть говорити російські дипломати своїм співрозмовникам у всіх країнах світу: якщо українці дійсно вважали б, що на них нападуть, хіба президент України, як ні в чому не бувало, відправився б з візитом? Звичайно, ні! Київ вас обманює, тому що не хоче виконувати Мінські угоди. Тому що у Зеленського та його покровителів-олігархів свої особисті рахунки з Медведчуком. Тому що Зеленському дуже потрібно було, щоб йому подзвонив Байден - ось вони і використовували цю уявну загрозу і домоглися свого. Вони просто вас, американців, розвели як лохів заради самозамилування свого президента. Отакої!
І що на це скажуть західні співрозмовники російських дипломатів? Російські війська біля кордонів України? У кордонів. Президент України в Катарі? У Катарі. Загроза є? Є сумніви.
Це і є приголомшливий і непоправний провал української політики і дипломатії після очевидних успіхів останніх тижнів. Обиватель, прихильник Зеленського - як і сам Зеленський - навіть не зрозуміє, який це провал. Тому що ані сам Зеленський, ані його помічники, ані його прихильники взагалі нічого не розуміють у реальному житті. Опонент Зеленського вирішить, що президент відправився до Катару не дарма - а на таємні переговори із  російськими можновладцями.
А насправді все просто. Зеленський відправився до Катару просто тому, що відправився до Катару. Просто тому, що йому так захотілося. Просто тому, що ані сам Зеленський, ані його помічники, ані його прихильники не відчувають ніякої відповідальності за нашу країну. Катар - так Катар, чому б і ні?
І це зовсім не означає, що російська загроза зникла. Це означає, що тепер нам просто не будуть особливо довіряти, коли ми будемо про неї говорити. І росіяни можуть відчувати себе набагато більш впевнено - і біля наших кордонів, і на нашій землі.
Не можна голосно кричати «вовки» і демонструвати, що сам ти цих вовків не помічаєш.
 

Український віце-прем'єр Олексій Резніков заявив, що українська делегація у ТКГ після закінчення карантину не повернеться до Мінська через ворожу риторику білоруської влади.
У цьому є очевидна логіка. Коли у 2014 році вибирали майданчик для переговорів, необхідною була країна, до якої могли б без проблем приїжджати представники ворогуючих сторін. Білорусь, незважаючи на обмеженість свого суверенітету і союзницькі відносини з Росією, підходила завдяки хорошим відносинам з Україною. Хоча і у тій ситуації у мене, наприклад, немає сумнівів, що за українськими делегатами велося постійне спостереження, їх розмови записувалися, контакти відстежувалися. І для цього навіть не потрібно було агентів білоруського КДБ. Російські спецслужби відчувають себе в Білорусі як удома.
Однак тоді білоруський президент Олександр Лукашенко не переставав говорити про дружні стосунки з Україною. А тепер перестав. І ми розуміємо чому - після масових протестів білорусів проти фальсифікації підсумків президентських виборів і авторитаризму тупої влади єдиною опорою білоруського режиму - крім власних силовиків - залишився Кремль. З правителя, що паразитує на російській економіці, Лукашенко перетворився на васала Кремля. Ну і, окрім того, посилилася його власна ненависть до України - країни, у якій був Майдан і громадянам якої вдалося відправити свого Лукашенка до Ростова. А білоруському диктатору не хочеться до Ростова, йому потрібно і далі грабувати Білорусь. І якщо за це потрібно лягти під Путіна - проблем немає. Ляже, куди скажуть.
Саме тому для нас тепер їздити до Мінська - це означає втратити почуття власної гідності.

Перший заступник глави адміністрації президента Росії Дмитро Козак назвав українське керівництво «дітьми з сірниками». Саме так чиновник, який курує український напрямок у адміністрації Путіна, прокоментував поїздку президента Володимира Зеленського на Донбас. При цьому Козак підкреслив, що у Кремлі просто не знають, чого від цих «дітей з сірниками» очікувати.
Ця оцінка здібностей українського президента і його оточення пояснює ту нахабність, з якою останнім часом діють в Кремлі. Володимир Путін і його оточення просто не сприймають всерйоз ані Володимира Зеленського, ані співробітників українського президента. З одного боку, вони впевнені в непередбачуваності самого Зеленського і тих, хто його оточує - звідси і визначення «дітей з сірниками». З іншого боку, як не крути, а це все-таки «діти». А що діти можуть протиставити дорослим, окрім гучного плачу?
Кремль у його прагненні знищити Україну зупиняє не українське керівництво, а реакція на цей дитячий плач. Путін уважно спостерігає за тим, як на заяви України про небувалу концентрацію російських військ на кордоні реагують у Вашингтоні та європейських столицях, яку допомогу там готові надати в разі російського нападу на нашу країну. Російська розвідка аналізує настрої в українському суспільстві і намагається зрозуміти, як багато людей будуть готові знову захищати країну на новому етапі агресії. Тобто діти дітьми, а Путіна цікавить реакція дорослих.
Але сам по собі Зеленський не може ані зупинити Путіна, ані з ним домовитися. Російський президент уже зрозумів, що не може ані обдурити, ані налякати українського колегу. Не може не тому, що Зеленського не можна обдурити або налякати, а тому що дії українського президента є хаотичними і непередбачуваними з точки зору чекістської логіки.
З одного боку, в цьому є свій позитивний ефект. Нікому вже не вдасться «домовитися посередині», відсутня небезпека капітуляції країни, що існувала після президентських виборів 2019 року. З іншого боку, важко уявити собі, на які ще авантюри буде готовий сам Путін, якщо вважає, що йому протистоятимуть всього лише «діти з сірниками».

Выступление президента Соединенных Штатов, в котором он объяснил причины санкций против России и призвал к прекращению эскалации, по сути, объясняет как Байден собирается выстраивать отношения с Путиным. С сильной позиции, которая подразумевает задействование санкционных инструментов и давление на Кремль. Но вместе с тем – диалог, который позволяет Владимиру Путину отказаться от эскалации в обмен на смягчение санкционного режима и выстраивание нормальных отношений хотя бы по тем вопросам, по которым стороны могут договориться.
Не сомневаюсь, что Путин не услышит Байдена. Во-первых, потому, что уже сам факт давления на Россию воспринимается им как нарушение условий «равноправия». Ведь главная идея Путина – быть на равных с мировыми лидерами. И совершенно неважно, что экономический потенциал России значительно уступает потенциалу ведущих стран мира. Как не очень важно и то, что политический вес России базируется исключительно на хулиганстве, на агрессии, на преступлениях, а не на реальном влиянии.
Во-вторых, потому что Путин – при всей своей мании величия – воспринимает Россию как жертву западной агрессии. И это не анекдот, нет. По мнению Путина, Запад развалил Советский Союз, мешает объединению «исконных русских земель» - то есть России, Украины и Беларуси, а когда сами русские люди хотят воссоздать свое государство, вводят санкции.
В-третьих, потому, что любое предложение разговаривать Путин воспринимает как признак слабости, а не силы. Он не понимает, что такое конструктивный диалог. Он уверен, что если одна сторона предлагает разговаривать, значит – она готова капитулировать и нужно еще сильнее давить. Это касается не только Зеленского. Байдена это тоже касается.
Поэтому никакого серьезного американско-российского диалога не будет. Как не будет и прекращения эскалации на украинском направлении. Путин может разве что быть осторожнее, чтобы не сорвать сам саммит президентов США и России. Но после него вновь вернется к давлению на Украину – какими бы ни были результаты встречи. И так будет продолжаться годами – пока Путин президент и пока Украина существует.

Із Володимиром Яворівським мене пов’язують десятиріччя теплих стосунків і взаєморозуміння. Однак головними є роки моєї юності, коли я працював парламентським кореспондентом у Кремлі, а Володимир Яворівський був народним депутатом СРСР, одним із лідерів демократичних сил в українській делегації і одним із перших прихильників української незалежності, що висловлював свої політичні погляди з великих трибун. Це був надихаючий приклад відданості Україні, який переконував мене, що наша свобода може стати реальністю вже найближчими роками, що я побачу незалежну Україну. І за це я завжди буду вдячним Володимиру Олександровичу - за цю готовність боротися за свої ідеали тоді, коли ніхто ще не знав, чим закінчиться ця боротьба. І ще він був дуже красивою людиною, усміхненою і пластичною. Те, що саме такі люди стають провісниками ідей, у які ти віриш замолоду, є дуже важливим.

Украинские представители в группе политических советников лидеров стран «нормандской четверки» говорят о конструктивной атмосфере переговоров, стремлении сохранить режим прекращения огня и о предложении проводить экстренные заседания ТКГ в течении 24 часов после гибели людей на Донбассе. Вновь возникает любимое слово «кластеры», которое вошло в наш политический словарь после обнародования французских и немецких предложений, призванных реанимировать Минский процесс.
Но если сравнить эту информацию с заявлениями российских источников, мы увидим, что никаких конструктивных переговоров не было и в помине. Что это заместитель главы администрации президента России Дмитрий Козак предлагал обсудить «кластеры о соблюдении перемирия» - какая издевка над инициативой посредников! Что это Козак предлагал «механизм предотвращения эскалации перестрелок». (Мы даже знаем какой – запретить украинским военным стрелять в ответ на российские обстрелы). И хотел обозначить «способы привлечения ответственности виновных. (Мы даже знаем зачем – чтобы украинских военных в случае ответных действий отдавали бы под суд и вся армия ненавидела бы Зеленского).
Эти предложения Козака – опять-таки, по российской информации – никто не поддержал. Москва открыто обвиняет Германию и Францию, которые «вместо конкретных решений предложили безадресное декларативное политическое заявление о приверженности режиму прекращения огня». И в результате переговоры «закончились безрезультатно» - потому что Украина, Германия и Франция «имитируют переговорный процесс». Поэтому не стоит ожидать результатов и от предстоящего заседания рабочей группы ТКГ.
Если сравнить украинскую и российскую интерпретацию событий, то можно понять, что Германия и Франция на встрече советников поддержали Украину, а Россия осталась в одиночестве в своем стремлении свалить вину за эскалацию на украинскую сторону. И что Дмитрию Козаку не удалось осуществить свой провокационный план, целью которого является дальнейшая дестабилизация ситуации в нашей стране. Но конструктивными такие переговоры назвать было бы странным. Да, позиция украинской, немецкой и французской делегаций является конструктивной. Но смысл консультаций – добиться конструктивности от России. Это же не французские войска в Луганске и не немецкие войска в Донецке! Донбасс оккупирован россиянами и их наемниками!
На этом фоне можно представить, что произойдет с инициативой Андрея Ермака относительно проведений экстренных заседаний ТКГ в течении 24 часов после гибели людей на Донбассе. Ничего. Не говоря уже о том, что даже если таких экстренных заседаний удалось бы добиться, они тоже ничего не изменили бы. Ну пришли бы россияне и сказали, что во всем виновны украинцы – как это они и сейчас делают. И на этом заседание бы закончилось.
Поэтому да, в Кремле правы – все эти встречи советников и заседания ТКГ это просто имитация процесса. Иначе и быть не может, если в Москве не заинтересованы в прекращении конфликта, а заинтересованы в его эскалации. И единственный смысл, который в этих переговорах есть – как я уже не раз объяснял – это продолжение санкций против России. Все остальные надежды тщетны: военный конфликт будет  длиться годами, возможно – десятилетиями. Годами будут гибнуть люди и страдать местные жители. Это – реальность, которую необходимо принять.
И именно поэтому украинским участникам переговоров не стоит лгать ни самим себе, ни людям о «конструктивности» переговоров – тем более, когда противоположная сторона утверждает обратное. Никаких конструктивных переговоров с Путиным нет и не будет. Лгать людям и создавать у них ложные надежды – это значит побуждать их голосовать за очередных обманщиков и проходимцев.

Посол Сполучених Штатів в Росії Джон Салліван сьогодні відлетів до Вашингтону. Саллівана, по суті, змусили виїхати з російської столиці. Таку «пропозицію» зробив йому помічник президента Росії Юрій Ушаков після того, як були запроваджені нові американські санкції і вислані з США російські дипломати, які займалися шпигунством. Російського посла у Вашингтоні немає вже кілька тижнів - Москва відкликала Анатолія Антонова після того, як президент США Джозеф Байден погодився із точним визначенням Володимира Путіна як «вбивці».
Одночасно Росія намагається паралізувати роботу американських дипломатичних представництв. МЗС Росії приступив до оформлення рішення про заборону дипмісіям США наймати на роботу громадян Росії і, між іншим, інших країн теж. Якщо враховувати, що американські дипломатичні представництва, як правило, наймають технічних співробітників на місці, це стане серйозною проблемою. При цьому Росія відмовляє у візах не тільки співробітникам посольств, але і технічному персоналу, який міг би приїхати з США. Так що посольство США у Москві, ймовірно, буде поставлено в ситуацію 1986 року. Тоді технічний персонал теж був відкликаний, а посол Артур Хартман сам сів за кермо службового автомобіля.
Якщо американське посольство тільки готується до паралічу - і при цьому власних співробітників у нього ще чимало - так посольство Чехії практично є паралізованим після того, як Москва вислала 20 чеських дипломатів у відповідь на рішення Праги про висилку 18 росіян, які займалися в посольстві Росії шпигунською і диверсійною діяльністю. У посольстві Чехії залишилося всього 5 співробітників і міністр закордонних справ цієї країни Якуб Кульганек поставив Москві ультиматум: або висланих дипломатів буде повернуто, або Прага вишле ще одну групу росіян, щоб у російському посольстві залишилося стільки ж, скільки і в чеському. Зрозуміло, Кремль ультиматум Кульганека негайно відкинув. А це означає, що справа йде до закриття посольств у Москві і в Празі. Що, в принципі, в інтересах Чехії. Оскільки в російському посольстві був куди більший дипломатичний персонал, ніж у чеському, на новому етапі дипломатів можна буде набирати за принципом паритету.
Згадаймо, що російські дипломати за шпигунство були вислані також із Польщі. Ну і на цьому тлі затримання українського дипломата у Санкт-Петербурзі, його подальша висилка і висилка російського дипломата з Києва виглядають, звичайно ж, дуже скромною участю України у цій «війні посольств» - якщо тільки не пам'ятати про озброєну до зубів орду біля наших кордонів . Але, у будь-якому випадку, ми повинні розуміти, що така конфронтація на рівні дипломатичних представництв - точний індикатор початку нової «холодної війни», яка буде супроводжуватися «гарячими» інцидентами.
І ця війна тільки починається.

«Приглашение», которое сделал российский президент Владимир Путин своему украинскому коллеге – приехать в Москву в любое удобное время для обсуждения двусторонних отношений – выглядит «приглашением» только для газетных заголовков.
На самом деле Путин издевался над Зеленским, а не предлагал встретиться. Сам факт того, что российский президент не просто не признает оккупации Донбасса, но требует от Зеленского обсуждать эту оккупацию с марионеточными руководителями «народных республик» - уже доказательство такого издевательства. Главная проблема во взаимоотношениях Украины и России – это война, оккупация Крыма и Донбасса. И именно об этом Владимир Путин и не собирается разговаривать с Владимиром Зеленским. О чем же тогда вообще российский правитель хотел бы разговаривать с гостем из Киева?
Еще одно доказательство того, что Путин хотел высмеять и унизить Зеленского – так это то, что он реагировал на предложение украинского президента о встрече на переговорах с белорусским правителем Александром Лукашенко. Колхозный диктатор, маргинальный режим которого теперь всецело зависит от российской поддержки, подавал Путину реплики и советовал Зеленскому «встречаться на Донбассе» и «учиться дипломатическому поведению». О дипломатическом поведении от Лукашенко было особенно смешно. «95 квартал» в Кремле.
Возможно, два стареющих диктатора не понимают, что таким своим поведением, всеми этими лживыми и нелепыми репликами унижают не Зеленского, а самих себя. Но Зеленский-то должен это понимать! Его не приглашают в Москву решать проблемы. Его зовут для публичной порки! А условием любой дискуссии по Донбассу делают, как и прежде, прямые переговоры украинского президента с отвратительными российскими марионетками – предателями Родины.
Именно поэтому Зеленскому нужно перестать рассчитывать на двусторонние переговоры с Путиным. Такие переговоры – унижение для него, унижение для страны. С Путиным можно общаться только в многостороннем формате. Только для того, чтобы давить на российского правителя.
Только для того, чтобы приближать конец его человеконенавистнического режима.