Когда я смотрел кадры так называемого «интервью», которое белорусского оппозиционера Романа Протасевича заставили дать лукашенковскому телевидению, я вспомнил уже почти позабытые эмоции от чтения стенографических отчетов сталинских судебных процессов. Это вовсе не были секретные документы, во времена сталинской диктатуры книги с «признаниями» бывших руководителей Советского государства издавались массовым тиражом. И очень трудно было понять, как бывшие члены политбюро, народные комиссары, известные военачальники признавались в немыслимых преступлениях, соглашались с любыми безумными обвинениями. Еще труднее было согласиться с тем, что их соотечественники в эти признания верили. И вовсе не только соотечественники. Верили и известные западные интеллектуалы и журналисты, которые побывали на этих процессах. А как им было не верить, когда они видели перед собой, например, хорошо им знакомого бывшего члена политбюро и главного редактора советских газет Николая Бухарина и слышали, как Бухарин признается в подготовке убийства Сталина и других большевистских вождей? Могли ли они представить, каким пыткам, какому психологическому воздействию подвергался каждый сталинский узник? Да, тогда «признавались» практически все. Кто не признавался - тех убивали прямо в кабинетах следователей. Или превращали в калек. Собственно, такой же была и судьба тех, кто признавался.
Лукашенко, который еще в самом начале своего правления утверждал, что в политическом наследии Адольфа Гитлера отнюдь не только отрицательный опыт, старается сейчас воспроизвести в Беларуси типичный тоталитарный режим 30-х годов прошлого века, режим Сталина и Гитлера. Ничего удивительного в этом нет. Авторитарный режим, который лишается народной поддержки, обязательно превращается в тоталитаризм. Российское государство в этом смысле обречено повторить опыт Беларуси - и если россияне вовремя не избавятся от Владимира Путина, мы обязательно увидим «признания» оппозиционеров на российских телеканалах. И этот кошмар - очень важный урок для каждого, кто еще не понял, как далеко Украина ушла от своих обезумевших соседей, как важно нам в популистском безумии безвременья Зеленского не утратить достижения украинской демократии последних десятилетий.
В противном случае «признаваться» начнут и у нас.
Лукашенко, который еще в самом начале своего правления утверждал, что в политическом наследии Адольфа Гитлера отнюдь не только отрицательный опыт, старается сейчас воспроизвести в Беларуси типичный тоталитарный режим 30-х годов прошлого века, режим Сталина и Гитлера. Ничего удивительного в этом нет. Авторитарный режим, который лишается народной поддержки, обязательно превращается в тоталитаризм. Российское государство в этом смысле обречено повторить опыт Беларуси - и если россияне вовремя не избавятся от Владимира Путина, мы обязательно увидим «признания» оппозиционеров на российских телеканалах. И этот кошмар - очень важный урок для каждого, кто еще не понял, как далеко Украина ушла от своих обезумевших соседей, как важно нам в популистском безумии безвременья Зеленского не утратить достижения украинской демократии последних десятилетий.
В противном случае «признаваться» начнут и у нас.
👍1
В офісі президента України Володимира Зеленського не соромляться переписувати повідомлення про зміст його телефонної розмови з президентом США Джозефом Байденом. Якщо у первинному варіанті документу говорилося про підтримку президентом США можливості надання Україні Плану для членства в НАТО, то зараз виявляється, що про це говорив Зеленський, а не Байден - отакої! А джерела видання Axios з Ради національної безпеки США повідомили, що українська сторона «неправильно інтерпретувала слова президента США». Простіше кажучи - збрехала.
І ось тут виникає просте запитання - а навіщо вони весь час брешуть, брешуть - як дихають, брешуть майже всі представники влади? Адже з виданням Axios була ще одна цікава історія, буквально у день телефонної бесіди Зеленського і Байдена. Це видання опублікувало інтерв'ю українського президента, в якому він висловлював готовність зустрітися з президентом США ще до американсько-російського саміту. І пояснило, чому такої зустрічі не відбулося, хоча вона спочатку і планувалася - тому, що у Білому домі були обурені витівкою Зеленського зі зміною керівництва «Нафтогазу» і вирішили, що запрошення Зеленському буде поганим сигналом. Обмежилися телефонною бесідою. Зрозуміло, що саме інтерв'ю у Зеленського брали в якості коментаря до цієї позиції Білого дому. Не більше того.
Але пов'язані з українською владою експерти відразу ж стали пояснювати, що це брехня, що ніякої американської стурбованості не було. І що це все Андрій Коболєв, це він організував публікацію в американському виданні! І це при тому, що всі ми на власні вуха чули, як державний секретар США Ентоні Блінкен тут, у Києві, називав авантюру з «Нафтогазом» поганим сигналом - не під час переговорів, а у своїх інтерв'ю! Що вже само по собі є безпрецедентним. І це при тому, що незрозуміло - навіщо ж президентові України давати інтерв'ю виданню, яке публікує «зливи» від Коболєва? Це такий мазохізм?
Звичайно ж, ні. Правда у тому, що Зеленський дав інтерв'ю шановному американському виданню, яке має серйозні джерела у Білому домі. Правда у тому, що президент України у своєму прагненні догодити олігархічним інтересам зірвав свою зустріч із президентом США. Дуже важливу зустріч, зустріч напередодні спілкування останнього з Путіним. Правда в тому, що дії президентської команди прямо суперечать національним інтересам України. Дії, а не слова. Слова Зеленський навчився говорити правильні. Тільки їм у цивілізованому світі ніхто не вірить.
З моменту свого обрання президентом України Володимир Зеленський живе у брехні. У брехні живуть його наближені - їм це вигідно. У брехні живуть його прихильники - одним це просто подобається, а інші не мають сміливості зізнатися, що стали співучасниками жахливого експерименту над власною країною. Але найголовніша брехня - це навіть не те, що вони говорять і що роблять насправді.
Найголовніша брехня - це те, що вони думають, що у них є вибір. Що вони можуть обдурити цивілізований світ і змусити його допомагати Україні в ситуації, коли вони будуть намагатися побудувати тут лукашенківську Білорусь. Що вони можуть обдурити українців, показати їм, що Захід «не допомагає» і потрібно домовлятися з Путіним. Що вони можуть обдурити Путіна, погодитися з якимось там особливим статусом Донбасу і російською мовою - щоб він вивів війська з території України і дозволив «95 кварталу» продавати серіальчики у російські кінотеатри.
А тільки обдурити нікого не вдасться. Путіну потрібні не їх низькопробні серіали. Путіну потрібна Україна. Українцям потрібна своя країна. А Заходу потрібно, щоб ця країна стала цивілізованою державою, а не була охлократичною потворою.
Ці люди можуть збагатитися - і збагачуються. Вони можуть насолоджуватися своїм незаслуженим становищем у суспільстві - і насолоджуються. Але обдурити, у кінцевому рахунку, вони зможуть тільки самих себе.
І ось тут виникає просте запитання - а навіщо вони весь час брешуть, брешуть - як дихають, брешуть майже всі представники влади? Адже з виданням Axios була ще одна цікава історія, буквально у день телефонної бесіди Зеленського і Байдена. Це видання опублікувало інтерв'ю українського президента, в якому він висловлював готовність зустрітися з президентом США ще до американсько-російського саміту. І пояснило, чому такої зустрічі не відбулося, хоча вона спочатку і планувалася - тому, що у Білому домі були обурені витівкою Зеленського зі зміною керівництва «Нафтогазу» і вирішили, що запрошення Зеленському буде поганим сигналом. Обмежилися телефонною бесідою. Зрозуміло, що саме інтерв'ю у Зеленського брали в якості коментаря до цієї позиції Білого дому. Не більше того.
Але пов'язані з українською владою експерти відразу ж стали пояснювати, що це брехня, що ніякої американської стурбованості не було. І що це все Андрій Коболєв, це він організував публікацію в американському виданні! І це при тому, що всі ми на власні вуха чули, як державний секретар США Ентоні Блінкен тут, у Києві, називав авантюру з «Нафтогазом» поганим сигналом - не під час переговорів, а у своїх інтерв'ю! Що вже само по собі є безпрецедентним. І це при тому, що незрозуміло - навіщо ж президентові України давати інтерв'ю виданню, яке публікує «зливи» від Коболєва? Це такий мазохізм?
Звичайно ж, ні. Правда у тому, що Зеленський дав інтерв'ю шановному американському виданню, яке має серйозні джерела у Білому домі. Правда у тому, що президент України у своєму прагненні догодити олігархічним інтересам зірвав свою зустріч із президентом США. Дуже важливу зустріч, зустріч напередодні спілкування останнього з Путіним. Правда в тому, що дії президентської команди прямо суперечать національним інтересам України. Дії, а не слова. Слова Зеленський навчився говорити правильні. Тільки їм у цивілізованому світі ніхто не вірить.
З моменту свого обрання президентом України Володимир Зеленський живе у брехні. У брехні живуть його наближені - їм це вигідно. У брехні живуть його прихильники - одним це просто подобається, а інші не мають сміливості зізнатися, що стали співучасниками жахливого експерименту над власною країною. Але найголовніша брехня - це навіть не те, що вони говорять і що роблять насправді.
Найголовніша брехня - це те, що вони думають, що у них є вибір. Що вони можуть обдурити цивілізований світ і змусити його допомагати Україні в ситуації, коли вони будуть намагатися побудувати тут лукашенківську Білорусь. Що вони можуть обдурити українців, показати їм, що Захід «не допомагає» і потрібно домовлятися з Путіним. Що вони можуть обдурити Путіна, погодитися з якимось там особливим статусом Донбасу і російською мовою - щоб він вивів війська з території України і дозволив «95 кварталу» продавати серіальчики у російські кінотеатри.
А тільки обдурити нікого не вдасться. Путіну потрібні не їх низькопробні серіали. Путіну потрібна Україна. Українцям потрібна своя країна. А Заходу потрібно, щоб ця країна стала цивілізованою державою, а не була охлократичною потворою.
Ці люди можуть збагатитися - і збагачуються. Вони можуть насолоджуватися своїм незаслуженим становищем у суспільстві - і насолоджуються. Але обдурити, у кінцевому рахунку, вони зможуть тільки самих себе.
Новий істеричний спалах російської пропаганди, у якому беруть участь і президент Володимир Путін, і депутати Державної Думи, і численний обслуговуючий персонал, що працює на телеканалах і у інформаційних агентствах, не може не дивувати насамперед розмахом брехливості. Головною мішенню виявився законопроект про корінні народи, після внесення якого до Верховної Ради у Москві стали говорити про ущемлення прав російського і російськомовного населення України, про те, що росіян «позбавляють» прав корінного народу України!
Але той, хто просто вирішить прочитати текст президентського законопроекту, побачить, що в ньому не йдеться не тільки про росіян, а й про українців. Документ спрямований на захист прав трьох корінних народів Криму - кримських татар, караїмів і кримчаків. Кримські татари сформувалися як окрема нація саме в Криму, створили на території півострова власну державу, знищену Росією. Караїми - самобутня етнічна група, про походження якої вчені досі сперечаються, релігія караїмів споріднена іудаїзму, але значно відрізняється від нього. Кримчаки - особлива етнолінгвістична група єврейського народу, практично знищена під час Голокосту. Кількість і караїмів, і кримчаків у Криму обчислюється кількома сотнями. У чому, власне, проблема?
А проблема в тому, що Кремль просто вирішив використовувати ініціативу Зеленського для чергових нападок на нашу країну і доказів «нацистського» характеру її державності. Що, звичайно, особливо розчулює, коли Путін сам «міряє череп» Зеленського і нагадує про його походження. Коли як доказ «нацизму» обирається законодавство, яке надає права корінних народів нечисленним націям, які не мають своєї державності. При цьому і караїми, і кримчаки мають право на повернення до Держави Ізраїль, а Україна своїм законодавством стверджує їх право зберегти свої національні особливості саме на кримській землі. Якийсь особливий «нацизм». «Нацизм», який ще раз нагадує, яка ж із держав насправді є спадкоємцем Рейху. Путін, що розповідає про єврейське походження Зеленського як про якийсь недолік свого українського колеги - найкраща ілюстрація того, куди ж скотилася Росія.
Але той, хто просто вирішить прочитати текст президентського законопроекту, побачить, що в ньому не йдеться не тільки про росіян, а й про українців. Документ спрямований на захист прав трьох корінних народів Криму - кримських татар, караїмів і кримчаків. Кримські татари сформувалися як окрема нація саме в Криму, створили на території півострова власну державу, знищену Росією. Караїми - самобутня етнічна група, про походження якої вчені досі сперечаються, релігія караїмів споріднена іудаїзму, але значно відрізняється від нього. Кримчаки - особлива етнолінгвістична група єврейського народу, практично знищена під час Голокосту. Кількість і караїмів, і кримчаків у Криму обчислюється кількома сотнями. У чому, власне, проблема?
А проблема в тому, що Кремль просто вирішив використовувати ініціативу Зеленського для чергових нападок на нашу країну і доказів «нацистського» характеру її державності. Що, звичайно, особливо розчулює, коли Путін сам «міряє череп» Зеленського і нагадує про його походження. Коли як доказ «нацизму» обирається законодавство, яке надає права корінних народів нечисленним націям, які не мають своєї державності. При цьому і караїми, і кримчаки мають право на повернення до Держави Ізраїль, а Україна своїм законодавством стверджує їх право зберегти свої національні особливості саме на кримській землі. Якийсь особливий «нацизм». «Нацизм», який ще раз нагадує, яка ж із держав насправді є спадкоємцем Рейху. Путін, що розповідає про єврейське походження Зеленського як про якийсь недолік свого українського колеги - найкраща ілюстрація того, куди ж скотилася Росія.