​​Публікуємо фрагменти з біографічної книги Катерини Лебедєвої про таємне життя Миколи Глущенка (1901—1977) — відомого художника, який працював на радянську розвідку і регулярно писав доповіді про своїх друзів та колег.

Глущенко прославився ще у 1920-х в Берліні. Пізніше переїхав у Париж, де вів богемне життя: тусив з художниками у культовому кафе «Ротонда», крутив романи з француженками і займався свінгерством з подружжям Винниченків. Все змінилося, коли у 1931 році його завербувало КДБ.

Читайте наш новий матеріал: Художник і шпигун. Уривки з біографії Миколи Глущенка

Класне експонування її триптиху "Вічна глибина Божественної любові".

Любов та ніжність як альтернативний іконостас.

я вважаю, що це треба перечитати.

​​1 грудня — Всесвітній день боротьби зі СНІДом.

Перші роки епідемії в США — пекло на Землі.
В такі недалекі 80-90-ті роки інфіковані люди ставали вигнанцями суспільства. Навіть, якщо ти зразковий сім’янин з двома дітьми й безумовним талантом журналіста — твій головний редактор, скоріш за все, вижене тебе з роботи, дізнавшись, що ти інфікований. В суспільстві панувало упередження, що ВІЛом та СНІДом хворіють лише ті, хто розлютив своєю поведінкою Бога (так, це 80-90 роки!!) — наркомани, проститутки, геї, безхатченки. Ніби, інфекція — це кара з неба і нічого з цим не зробити, окрім як відділити себе від «проклятих» подалі.

Одним з перших сміливців, хто оголосив війну упередженням та став на захист інфікованих людей був Девід Войнаровіч — квір-художник, письменник, музикант та громадський діяч.
Його батьки були жорстокими, насилля оточувало його на всіх етапах розвитку. За ілюзію любові, за привид близькості він торгував своїм тілом під мостами, де збиралися такі ж, як і він. Вся ця доля віддячила йому дуже низькою чуттєвістю до болю та дискомфорту.

Девід прославився ультимативною, сміливою творчістю (а це фотографія, колаж, інсталяція, перформанс й живопис), у якій зображував несправедливість влади по відношенню до людей заражених ВІЛ, СНІДом.
У 1991 році він створив роботу «Одного разу ця дитина…», де навколо фотографії себе восьмирічного він описує своє нещасне майбутнє, сповнене насиллям, гомофобією, упередженнями і тд. Скільки болю, жалю і сили відчуваєш, коли просто читаєш ці слова.

Це зараз проблеми СНІДУ не замовчують, діти ще в школі малюють плакати на цю тему й навчаються, як ним не заразитися.
Але тоді потрібен був перший, категоричний і гучний голос від імені нещасного народу, ним і став Войнаровіч.

Його колаж «Падіння бізонів» демонструє деградацію суспільства, таку динамічну й безальтернативну, як здавалося тоді.

🆘В Україні понад 250 тис. ВІЛ-інфікованих, ми в лідерах серед інших європейських країн.
Ця статистика поповнюється через байдужість до власної безпеки: незахищений секс, користування чужими предметами, які можуть містити залишки крові інфікованого, також ВІЛ передається від інфікованої матері до дитини.
Зараз є соціальні ініціативи, які готові безкоштовно надіслати тест на визначення наявності інфекції. Просто заповнюєш анкету на сайті, чекаєш посилку з тестом на Новій Пошті. Бережіться. Замовити тест можна отут.

Музей Приймаченко в Іванкові

​#новиниУКФ

Вимагаємо культурних санкцій для росії❗️
Зважаючи на те, що росія свавільно порушує міжнародні договори та суспільні норми, вимагаємо вслід за політичними, економічними, спортивними й іншими санкціями накласти на неї також культурні санкції, і тим самим обмежити її культурну присутність на міжнародній арені.

У цій фактично тоталітарній країні культура виконує сервісну функцію і слугує політичній пропаганді.

Від імені України та країн-партнерок, які підтримують гуманізм, мир та порядок у світі, вимагаємо наступне:

1. Скасувати всі проєкти, до яких причетна РФ, та проєкти, які мають фінансування російського походження.

2. Заборонити роботу російських культурних центрів на території держав-партнерок.

3. Вилучити з наглядових рад та культурних альянсів громадян РФ, відмовитися від спонсорства та організаційної підтримки.

4. Скасувати участь РФ (так, як вже скасовано її участь в Євробаченні) у міжнародних фестивалях, виставках, форумах та мистецьких подіях, серед яких:
а) виставки та ярмарки сучасного мистецтва, зокрема Венеційська бієнале, Art Basel, Documenta та інші;
б) Каннський, Берлінський, Венеційський та інші міжнародні кінофестивалі;
в) Зальцбурзький фестиваль, Авіньйонський фестиваль, Фестиваль Арена ді Верона та інші театральні й музичні події;
г) Літературні події, серед яких Франкфуртський книжковий ярмарок, Лондонський книжковий форум тощо.

5. Унеможливити висвітлення російської культури в мас-медіа.

6. Припинити співпрацю з артистами та митцями, які відкрито підтримують режим Путіна, як це вже зробили Мюнхенська філармонія, Роттердамський філармонійний оркестр, Театр Ла Скала, Королівська опера в Лондоні та багато інших культурних організацій, що виявили солідарність з Україною.

Ми, люди, які працюють з культурою і мистецтвом, високо цінуємо позицію деяких російських митців, що відкрито засудили агресію та військові дії РФ проти України. Мистецтво завжди стоїть на передовій гуманістичних цінностей.

Ми розуміємо, що культура не може слугувати пропагандистським цілям, а має бути спрямованою на розвиток критичного мислення та пошук діалогу.

РФ – агресор. Її культура – токсична! Не будьте співучасниками!

Підписати звернення на сайті Держмистецтв.

‼️Прихисток, опен-коли та резиденції. Редакція Your Art створила підбірку мистецької підтримки українських художників по всьому світу.

​​Мені позиція деяких інтелигентних росіян нагадує постійно один перформанс. В час жорстокості й насилля довкола згадалось аутодеструктивне мистецтво і окремо перформанс Йоко Оно «Відріж кусок» (Cut a Piece), 1964 року.

Аутодеструктивне мистецтво — це ціла течія в мистецтві, яка виникла від бажання візуально показати розруху, яку несе війна. Простими словами, це коли ти не надихаєшся буденними речами, як от імпресіоністи чи експресіоністи, а коли ти їх фактично нищиш.
Корозія, пресування, плавлення, порізи — все це відгуки Другої світової, яка наклала на художників набагато більший психологічний урон, ніж Перша світова. Адже в Другій використовували більш жорстоку зброю.

Тут Йоко Оно сидить в залі і люди по черзі підходять і відрізають клаптик з її одежі.
Спочатку просто клаптик.
Сидить.
Потім бюстгальтер.
Сидить спокійно.
Потім підвіску.
Сидить спокійно.
Потім все-все, що їй доводиться прикривати руками власне оголене тіло.

Цей перформанс демонструє її прийняття жорстокості й прагнення миру.
Буду сидіти і терпіти поки з мене не здеруть останній клаптик одягу і просто скажу «я проти війни».
Нікого не нагадує?

Вся російська інтелигенція в моїх очах зараз як гола Йоко, мовчазна й дохуя концептуальна, але ця концептуальність нічого крім відчуття жалю й відрази не викликає.

​​Перепрошую, що відкриваю ці запилені двері з ноги.

Війна і зайнятість музичною сферою зовсім забрала в мене час і натхнення для ведення цього каналу, тож дякую тим 960+ людям, що не відписались, я вас люблю і для вас є 1 оголошення.

Твердо вирішила повернутись із новим концептом і на це є кілька причин:

1. Я бачу, що нашим музичним творцям у своїх кліпах, обкладинках і тд місцями до болю не вистачає візуальної надивленості.

Скільки вже можна брати за візуальні рефи Twin Peaks?)
Чому так мало колаб з українськими художниками/художницями в аудіовізуальних роботах?

2. Моя галерея робіт українських художників вже не поміщається в телефон і про більшість є шо цікавеньке сказати.

Так, я свідомо змістила фокус на український арт контекст після початку війни. І тепер результати торгів у Sotheby's мені до сраки та ще й до дупи)

3. Коли є місія, хоч і наївна, то є і час.

А місія Аліни тепер тут — показувати, розповідати, коментувати більше наше, рідне: старе і нове, серйозне і наївне, дибільне і хитромудре візуальне мистецтво.

То шо?
- Так само буду робити це аматорськи й інколи з матюками.
- Буду сама обирати що публікую і не вестись на прохання знайомих підпушити їх виставки, якшо мені це не сподобається.
- Не буде ніякого графіку постів, він залежить чисто від мого натхнення.
- Буду розповідати внутряки зі своєї музсфери, якшо вони торкають тему святого візуального.
- Зміню цю тупу назву каналу нарешті)
- Буде більше мене. Ну бо може я теж хочу бути блогеркою???

Якшо мій тон та сфера інтересів резонує з вашими, якшо ви нормально відноситесь до того, що я ніколи в житті не піду здобувати профільну освіту мистецтвознавиці, то ще раз велкам😘