Небайдужість і щедрість творять справжні чудеса

Релігія це коли люди намагаються робити щось добре, бо вони бояться піти в ад.

А відносини з Ісусом Христом для таких, як я - хто вже був в аду.

Браян Хед Велш

***

як же мені подобається Браян…

нас змінять не ті слова, які ми почуємо, а ті, які ми захочемо зрозуміти

сьогодні мені був сон

сон який мав чітке посилання:

є речі, які мають вигляд яскравий та насичений - але вони зовсім інші насправді, порожні і пусті…

а інші речі - ти дивишся на них і начебто не бачиш сили, краси, глибини - а насправді вони саме такі
вони - це скарб

треба придивлятися

***
можливо комусь ще це треба почути

про менторство

не шукай ідеального ментора чи наставника, бо таких не існує

кращий ментор - це той, хто потрепаний життям, справжній, люблячий та наповнений

і ще одне - знай, що любий наставник тебе підведе і розчарує.. бо він людина

12 років підготовки для 1 дня

Джон дванадцять років продовжував доглядати за закинутою злітно-посадковою смугою після закриття аеропорту та звільнення працівників.

Офіційно підприємство не працювало, бюджету не було, а місцеві іноді кепкували з нього. Проте він щодня самотужки вичищав бетон від сміття й вирубував кущі, вірячи, що авіація сюди ще повернеться.

7 вересня 2010 року ця фанатична відданість справі врятувала 81 життя (72 пасажирів і 9 членів екіпажу).

Пасажирський лайнер втратив у пілотажі все електроживлення та навігацію («повний блекаут»). Коли палива лишалося на лічені хвилини, екіпаж випадково помітив крізь хмари коротку злітно-посадкову смугу.

Попри те, що її довжина була втричі меншою за норму для такого лайнера, пілотам вдалося посадити машину.
Літак викатився за межі бетону в ліс, але завдяки тому, що смуга була чистою та доглянутою, обійшлося без жертв.

Сьогодні всі в погоні за швидкими результати. Але наш Господь Сам 33 роки готувався до 3,5 років служіння. А що якщо Господу я знадоблюся для особливого завдання зовсім не зараз, але зараз - мені треба залишатися вірним кожного дня….

А що якщо вся ця підготовка лише для одного дня?
А може для одного моменту?
Чи буду я готова і вірна Йому все одне?

1 Коринтян 4:2

«А від домобудівників вимагається, щоб кожен виявився вірним»

Слово Боже
Дух Божий
Люди Божі

це все, що тобі потрібно

я працюю над книгою: soon

У кожного шторму життя є мета.

Ми добре знаємо, ким ми були в минулому, але тільки Бог знає, ким ми можемо стати в майбутньому.

Щоб смак чаю розкрився, його потрібно занурити в окріп, і те, ким ти є насправді, може розкритися тільки в труднощах.

Іноді потрібні особливі труднощі, які розкриють у тобі те, що може бути приховане дуже глибоко.

Існують так звані «співаючі дерева», вони співають саме під час сильного вітру. Це дерева, що ростуть на пагорбах, ростуть поодинці або невеликими групами й постійно протистоять стихії. Їхня деревина стає щільнішою (так звана «резонансна деревина»), а структура гілок — здатною вібрувати, не ламаючись. Це робить їхній «спів» глибшим і тривалішим, ніж у дерев у захищених долинах.

Дерево починає співати тоді, коли вітер доходить до межі його витривалості. Тиск повітря змушує деревину стогнати, а гілки — резонувати, створюючи низький, глибокий гул. Це не просто шелест, це звук опору — голос дерева, що перетворює силу урагану на свою власну пісню.
Саме суворі умови — довгі зими, короткий літній період, вітри — змушують дерево рости повільно й «сконцентровано», і в результаті його деревина стає надзвичайно міцною, щільною та пружною.
Такі дерева часом можуть дати відсіч навіть найпотужнішим ураганам.
Люди, стоячи в долинах, казали, як вони чули їхній спів і вкривалися мурашками від цього неймовірного, пронизливого до самої душі звуку.
Є люди, які проходять шторми і при цьому ще й співають.
«Готове серце моє, Боже… і пісня моя в мені, хай не замовкне» (Псалом 56:8)

СПРАВЖНЕ

колись я була на служінні в одній африканській церкві. Відсоток білих людей там дорівнював (або: був близько) 1 відсотку.
Я була там гостем, і мені цікаво було спостерігати за всім, що відбувалося на сцені і в залі також.

Куди не глянь, аудиторія рясніла (або: масніла / виблискувала) жінками в капелюхах із пір’ям та чоловіками в костюмах-трійках.

Люди прийшли як на свято.

Прославлення було в африканському стилі — гучне, галасливе та дуже веселе.

Потім на сцену вийшов молодий пастор, який так гучно кричав і так швидко говорив, що в якийсь момент у мене аж кругом пішла голова.

Все це мене трохи тішило, і в принципі я не могла дочекатися кінця.

Адже потім на сцену вийшов головний пастор, уже в літах, йому було не менше 70 років.

Він йшов повільно, а коли він взяв мікрофон, він заспівав…

Сам.
Без музики.
Просто старий гімн.

Весь зал затих.
Наступила спочатку повна тиша,
а потім усі почали підспівувати йому.
Я вся покрилася мурашками,
чомусь полилися сльози.

Він співав якийсь невідомий мені гімн.
Нічого особливого в його голосі чи манері,
але все було особливим у тому моменті.
це було серце, яке поклонялося своєму Богу
серце, яке щось знало про Того, кому співало
серце, що згадувало про Його чудеса та великі діла…
І це відчували всі в тому залі…
зал наповнився ароматами невідомими
атмосфера змінилася

Це було років 8 тому,
а я досі памʼятаю той момент.

Поклоніння Богу —
це не обовʼязково музика,
чи пісні,
це щось, що беззвучно ллється із серця,
але наповнює всю кімнату.

«Із уст немовлят і грудних дітей Ти вчинив хвалу…» (Псалом 8 :3)

Така ось історія.

перечитую життя Давида в 1,2 Самуїла і думаю - на те, щоб описати його життя в Біблії написано аж цілих дві книги.

А на життя інших царів інколи лише -1,2 вірша

«і жив він стільки то років, і ходив своїми шляхами, будувавши ідолів. І помер він, і син його став після нього»

то наскільки по-різному можна прожити своє життя, виходить …

мені здається причина по який ми не так часто бачимо чудеса в житті - це тому що ми спішимо «допомогти Богу» вирішити наші проблеми та питання

ми не залишаємо місце на справжні чудеса

не дочекаємося
а чому?
бо боїмся

і впригуємо із «своїм планом спасіння ситуації»

це нагадує мені історію Саула, коли він не дочекався Самуїла.
він зробив все начебто правильно с першого погляду (1 Царств 13:4-14)

приніс жертву Богу ж …. але це був прояв невіри, страху та нетерпіння

ця помилка (ставлення) стояло йому царства

в Матфія 6:25-34 Ісус каже «не хвилюйтеся ні про що. Бо Батько Небесний сам про вас похвилюється»…

о які слова … блаженні ті, хто обрали жити так

Бог не зробив речі складними

саме Простота і дитяча віра - це Його почерк і це ознака Бога

людина хоче все ускладнювати
але тільки з підходом простоти та дитячою віри, ми зможемо розуміти Божі речі

мені здається, Господь зробив це навмисно

щоб ніяка людина не хвалилася перед Богом

Ісус же дитину покликав, і поставив її серед них, та й сказав:
"Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне! Отже, хто принизиться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім

Матф 18:2-4

хто щиро шукає Бога, той знайде Його

придивись, щоб побачити

прислухатись, щоб почути

Його голос інколи - в питаннях дитини, або в заголовку новин

Його посилання буває приховане в тому як мураха 🐜 рухається, або як птиця летить

головне - тримати очі та вуха відкрити

кожен, хто шукає - знайде

і знайте саме те, що шукає

найкраще що ти можеш робити поки тобі ще до 20-30 - це будувати свій характер!


чим стабільнишимі будуть твої звички та духовна дисципліна, тим легше тобі буде в житті

бо життя - це дім де
фундамент - це Христос
стіни - відносини з родиною
а дах і наповнення - це служіння і люди, робота і інше

то ж будуй життя правильно!

Соломон попросив у Бога мудрості, а отримав:

мудрість
багатство
владу
вплив
спадщину

як так?

бо його просьба була по серцю Бога..

бо, Соломон піклувався про свій народ (Божий народ), а не про себе

от і секрет прямо тут
секрет отримати відповіді від Бога і навіть більше ..

побачив ?

(2 Хронік 1:10-12)

Ісус взяв дитину і поставивши її перед собою сказав, «хто не умалиться як дитя то в Царство Боже не зайде»

Виходить, щоб розуміти Бога, треба не зростати та становитися «розумніше», а треба залишатися дитиною

Діти мають те, що дорослі з часом гублять - а це віру в чудеса, бажання досліджувати, вони залежні від дорослих, вони кажуть що думають …

Виходить що механізм, принцип Царства Бога саме такий
Він не замисловатий
Не заморочений
Не закручений

все інше в цьому світі побудовано на знаннях досвіді скіллах.

Але не царство Боже.

принцип за яким Ісус приймав важливі рішення

- зупинка
- час з Батьком небесним стільки скільки потрібно, щоб почути те, що потрібно …

Кількома днями пізніше, Ісус подався на гору помолитися.

Цілу ніч Він провів у молитвах до Бога. Коли настав день, Він покликав Своїх учнів і обрав з-поміж них дванадцятьох і назвав апостолами Своїми.


Від Луки 6:12-13 UMT

«наші серця не мають спокою доки не знайдуть спокій в Тобі»

Святий Августин

ВІН ВІДДАВАВ БОГОВІ 90% СВОЇХ ДОХОДІВ. І ЦЕ НЕ ЗАВАЖАЛО ЙОМУ СТАТИ МІЛЬЙОНЕРОМ

Абсолютно нереальна історія бізнесмена, який жив в 20 столітті в США

Роберт Летурно (R. G. LeTourneau) був американським винахідником і підприємцем. Він створив успішний бізнес із виробництва важкої техніки, отримав сотні патентів і став дуже заможною людиною.

Але найбільше мене вражає не те, скільки він заробив, а те, як він ставився до грошей.

У певний момент свого життя Роберт пережив серйозні фінансові труднощі й почав глибше переосмислювати своє покликання.

Він думав, що служити Богові означає залишити бізнес і піти працювати в церкву. Але поступово зрозумів: його здібності, винахідливість і підприємницький талант також можуть бути інструментами в Божих руках.

Він прийняв рішення, яке згодом стало відомим на весь світ: 90% своїх доходів віддавати на Божу справу, а для себе та своєї сім’ї залишати 10%.

Уявіть це!

Більшість людей мріють заробляти більше, щоб мати змогу дозволити собі більше. Роберт обрав іншу логіку: розвивати свою справу, щоб мати змогу більше віддавати.

Він фінансував місіонерські проєкти, підтримував євангелізацію, допомагав християнській освіті й заснував навчальний заклад, який сьогодні відомий як LeTourneau University у Техасі.

Його життєвий принцип звучав так:

«Питання не в тому, скільки моїх грошей я віддаю Богові, а в тому, скільки Божих грошей я залишаю собі».

Для нього Бог був не просто Тим, Кому він час від часу жертвував гроші. Він називав Бога своїм Партнером.

І знаєте, що мене змушує задуматися в цій історії?

Ми часто говоримо Богові: «Використай мене». Але чи готові ми дозволити Йому використовувати не лише наші слова, час і таланти, а й наші фінанси, професію, бізнес та можливості?

Можливо, наше покликання — не залишити свою справу, а навчитися вести її разом із Богом.

Можливо, питання не лише в тому, скільки ми заробляємо, а й у тому, заради чого ми це робимо і кому належить те, що опинилося в наших руках.

Роберт Летурно помер у 1969 році, але його історія й досі нагадує: віра може визначати не лише те, у що ми віримо, а й те, як ми живемо, працюємо та розпоряджаємося довіреним нам.

«Бо де скарб твій, там буде й серце твоє» (Матвія 6:21).

дозволь Богу зробити з твоїх ран джерело