#підслухано Учора зранку помітила — лавку біля нашого під’їзду хтось прибрав. Не поламали, не викинули, а саме прибрали — акуратно, ніби забрали з собою у краще життя. І стало якось дивно порожньо. Без неї двір ніби осиротів.

Бо та лавка бачила всіх: бабусь із насінням, сусідів із пивом, мам із візочками, підлітків із колонками. Там вирішували долі, сварилися через сміття, мирилися під сигарету, і навіть кота лікували зеленкою просто на дощечці.

А тепер її нема. Стоїш під під’їздом, каву п’єш стоячи, і не знаєш — куди притулитись зі своїми думками. Може, то знак, що час купити нову? А може, просто ще одна історія про те, як із двору потроху зникає душа.