вчора перед паспортним контролем в Орлівці я забігла в duty free, купила чіпси й ванільну колу, бо план був простий - пройти кордон і дивитися в автобусі «відчайдушних домогосподарок».

на виході чомусь спитала дівчину, яка там працювала, як вони пережили попередню атаку. вона сказала, що встигли сховатися. я побажала їй тихої ночі.

за кілька хвилин почалася тривога.автобуси розвернули й вивели на трасу. там стояло близько 20-25 автобусів із людьми та дітьми, поруч - фури. почалася стрілянина. о 23:58 ми побачили спалах - в Орлівку влучив шахед.

люди почали бігти хто куди. ми полізли в яр уздовж траси, частина людей побігла до якогось гаража. у яру я побачила фури й почала кричати, щоб люди не йшли далі до них. діти плакали, жінки молилися, чоловіки курили одну цигарку за одною.

найбільше мене вразило навіть не це. ніхто з нас, здається, не розумів, куди ми маємо йти. де укриття. хто відповідає за сотні людей, яких під час атаки просто вивезли з пункту пропуску на трасу.

близько четвертої ранку нас повернули в Орлівку. біля розтрощеного пункту пропуску стояв накритий згорілий мікроавтобус. ми заїхали на пором і перетнули кордон.

зараз я в безпеці. але я не знаю, що сталося з тією дівчиною з duty free, якій перед атакою побажала тихої ночі.
#підслухано