Вже іде п’ятий рік повномасштабної війни. І вже 12 років війни загалом. Іноді здається, що це нескінченний марафон, коли день за днем стикаєшся з жорстокістю, втратою і втомою. Давайте чесно: ми всі іноді вигораємо. І це нормально.
Сьогодні особливо відчувається синдром річниці коли дата сама по собі стає тригером. Пам’ять повертає нас у ті моменти страху, безсилля, гніву, які ми переживали тоді. Це нагадування, що наша психіка ще перетравлює пережите.
Фрейд писав, що війна «вкрала у нас так багато з того, що ми любили, і показала нам крихкість речей, які ми вважали постійними». І правда: нічого не дано назавжди. Але головне не дати цьому зруйнувати себе всередині. Головне пам’ятати про себе, свої потреби і свої маленькі ресурси. Навіть у найтемніші дні можна знайти те, що тримає, що допомагає не відчувати себе зовсім безпорадним прогулянка, розмова, сміх, улюблена музика, творчість або просто момент тиші.
Не треба тиснути на себе, не треба вимагати від себе сили весь час. Дозвольте собі відчувати, дайте собі простір для емоцій. Кожен має свій спосіб триматися, і це нормально, якщо ваш виглядає інакше, ніж у інших. Головне пам’ятати, що переживання цих дат не робить вас слабкими. Воно нагадує, що ви живі, що ви відчуваєте, що всередині є сили, навіть коли здається, що їх немає.
Хай кожен сьогодні знайде свій маленький ресурс і дозволить собі триматися, не згоряючи всередині.

У ході конфлікта між ДВОМА військовослужбовцями один з них здійснив постріл зі стартового пістолету холостим патроном, — ТЦК про сьогоднішню стрілянину.